Вальтер Скотт - Айвенго

– Я залишуся з тобою, лицарю! Без усіх цих залізних брязкалець мені тільки легше буде залізати на кляті мури гнізда Фрон де Бефа!

– З Богом! – вигукнув Чорний Лицар. – Спускайте пліт!

Він першим скочив на хитку споруду з уламків колод, за ним – Седрик та інші ратники. Вибравшись на протилежний берег рову, лицар стрімголов помчав до головної брами замку та спрямував на неї могутні удари своєї сокири. Полетіли тріски. Одразу ж до нього приєднався Седрик, орудуючи широким саксонським мечем.

Атака була настільки стрімкою та несподіваною, що люди Мориса де Брасі розгубилися. Крім того, частина лучників, котрі засіли у відбитій у ворога сторожовій вежі, засипала їх стрілами, не даючи підвести голови та наблизитися до бійниць.

– До надбрамного виступу! Жбурляйте каміння й колоди! – шалено прокричав де Брасі. – А коли вони закінчаться, ламайте зубці муру та кидайте на голови лісовій наволочі!

Одночасно з тильного боку замку почав наступ Локслі зі своїми стрільцями. Але коли їм уже вдалося наблизитися до муру настільки, щоб установити штурмові драбини, у бійниці дальньої кутової вежі майнув червоний прапорець і затріпотів під вітром.

Локслі вигукнув:

– Це сигнал! Урфрида не збрехала! Уперед, браття, на допомогу Седрикові й Чорному Лицареві – у нас у замку є союзник. Торкілстон буде наш!

Тим часом становище сакса й лицаря ставало все складнішим і небезпечнішим. І самі вони, і весь штурмовий загін були видні ворогові, важка брама, як і раніше, не піддавалась ударам мечів і сокир, і якби не вчасна допомога стрільців, убитих і скалічених камінням та колодами, що без упину сипалися з надбрамного виступу, було б куди більше. Локслі першою ж влучною стрілою протяв груди одного із захисників замку, який уже приготувався зіштовхнути вниз величезний кругляк саме над тим місцем, де перебував Чорний Лицар. Ратника, який упав із хрипким криком, одразу ж замінив сам де Брасі, який заходився люто орудувати важелем. Локслі вже кілька разів натягував тятиву, одначе його стріли не завдавали шкоди лицареві, закутому в сталевий панцир.

Нарешті кругляк здригнувся, хитнувся, проте залишився на місці. Де Брасі обернувся – поруч із ним стояв Бріан де Буагільбер. Схопивши лицаря за плече, храмовник рвонув його до себе і прокричав просто в щілину забрала:

– Замок палає, все загинуло, сер Морис!

– Не жартуй так, Буагільбере! Що ж тепер робити?

– Увесь західний бік охоплено полум’ям. Намагатися загасити вогонь марно. Ми просто задихнемося від диму, як щури… Веди своїх людей униз, відчиняйте браму та трощіть усіх, хто трапиться. Решту розбійників я беру на себе. Якщо ми відкинемо їх та трохи протримаємося – добре… а ні, то здамося – але тільки на вигідних умовах.

– Ти ж не скажеш їм, що все це затіяв я, сер Бріане?

– До дідька! Я маю важливіші справи…

Де Брасі нашвидку зібрав залишки своїх людей та кинувся вниз сходами до брами. Опинившись на брукованому майданчику, він звелів відсунути важкі засуви й розчахнути браму. Ратники кинулися виконувати наказ, але коли брама трохи відчинилася, де Брасі навіть не встиг змахнути мечем, бо Чорний Лицар вихором увірвався до замку, розкидаючи обложених і сіючи смерть. Під шаленим натиском нападників люди де Брасі почали відступати, хоч як лицар намагався їх зупинити.

– Замок горить, боягузи! Назад, або ми всі загинемо! Я сам битимуся з їхнім чорним ватажком…

У склепінчастому проході, який починався відразу за майданчиком біля брами, сталася відчайдушна рукопашна сутичка. Де Брасі дотримувався лицарської честі й слави доблесного воїна, завдаючи один по одному страшних ударів мечем своєму супротивникові, проте цього разу успіх був не на його боці. На його щит припав такий страшний удар сокири, що він тріснув, а сам лицар, напівоглушений, плазом упав на кам’яні плити підлоги.

– Здавайся, безстрашний нормане, – неголосно промовив Чорний Лицар, заносячи над решіткою його забрала фатальний кинджал, – підкорись моїй волі, Морисе де Брасі, в іншому разі на тебе чекає безславний кінець.

– Честь не дозволяє мені здатися невідомому ворогові! Назви своє ім’я, а потім добий мене, простолюдине!

Лицар шепнув кілька слів на вухо переможеному супротивникові.

– Я обираю полон, – ледве зміг вимовити надзвичайно приголомшений де Брасі.

– Тоді йди до сторожової вежі й чекай там на мої розпорядження! – владно звелів Чорний Лицар.