Вальтер Скотт - Айвенго

Між тим господар обложеного замку відчував найжорстокіші страждання і був при смерті. Чоловік, який не вірив у Бога, жорстокий та жадібний, усе ж таки здригнувся в останню хвилину перед чорною безоднею, яка мала його поглинути.

– Священика! – хрипів де Беф, закочуючи очі. – Де вони, ці босоногі кармеліти? Ох, та я ж їх пограбував і розорив… Покличте храмовника, він теж чернець, нехай вислухає мою сповідь. Ні, вже краще чортові сповідатися… І молитви я зовсім забув, немов і не знав ніколи…

– Так тобі й треба, Фрон де Бефе! – пролунав у ліжка вмираючого чийсь надтріснутий голос. Барон здригнувся. – Настала твоя смертна година. І жодна молитва не врятує тебе, негіднику, від гієни вогненної.

– Хто ти? – зібравши останні сили, прогарчав барон. – Покажись! Гей, слуги, дайте вогню!

– Буде тобі вогонь. – Пронизливий голос немов роздирав Реджинальдові Фрон де Бефу нутрощі. – Доведеться відповідати за всі свої гріхи! Адже це ти підбурював розпусного брата проти батька, котрого потім сам же і прибрав зі свого шляху! Ти грабував, убивав, ґвалтував, не рахуючи… Немає тобі милості! Я не дам тобі спокійно померти, негіднику!..

– Відкрий обличчя, диявол ти чи хтось інший, – я тебе не боюся! – прохрипів барон.

– Батьковбивця! Згадай той бенкет, коли підлогу було залито кров’ю старого барона, а його син по-зрадницькому ховав кинджал.

– Це ти, клята чаклунко! – Де Беф сліпо занишпорив навколо в пошуках меча. – Ти з’явилася глузувати з помираючого?

– Я прийшла насолодитися помстою! – Урфрида нахилилася над господарем замку, і очі її божевільно зблиснули. – Ніхто не прийде тобі на допомогу, слуги твої розбіглися…

– Брешеш, мізерна відьмо!

Урфрида зареготала у відповідь.

– Пожежа розгорається швидко, а всі двері наглухо зачинені. Я з дитинства знаю всі потаємні закутки цього замку, і повсюди зараз лежить сухий хмиз. Чи ти не чуєш запах диму? Замок охоплений полум’ям. Поки твої люди кидаються навсібіч і кричать із жаху, – я, Урфрида, дочка вбитого тобою Торкіля Вольфгангера, сакса, у чиїх жилах текла королівська кров, зараз зійду на вежу й дам знак хороброму Седрикові Ротервудському. Попіл залишиться від тебе і від цього клятого гнізда. А разом із ним піде в минуле й Урфрида. Прощавай же й помри не як благородний лицар, а як жалюгідне лахміття, що його спалюють селяни, лишаючи насиджене місце. Ти заслужив на такий кінець.

Із цими словами стара стрімко залишила кімнату, де барон де Беф мав провести свої останні хвилини. Він іще встиг почути, як заскрипіли іржаві дверні клямки та величезний ключ двічі повернувся ззовні в дверному замку.

Седрик Сакс не звернув уваги на останні слова Урфриди і все ж таки, діставшися галявини в лісі, розповів про все, що сталося, Локслі та Чорному Лицареві. Потім вони розпочали обговорювати план облоги замку. Славетний стрілець узяв на себе командування лучниками. Лісових братів надали очолити відлюдникові, поклавшися на його вміння вести за собою людей. Потім Локслі звернувся до Седрика з проханням очолити передовий загін і повести його на штурм замкової брами.

– Дякую за честь, але я відмовляюся, – відповів Седрик. – Я не розуміюсь на мистецтві облоги та не звик командувати воїнами. Але я готовий битися в перших лавах, як найпростіший ратник. Нехай благородний лицар очолить загін – це його право та обов’язок.

Таким чином ролі було розподілено, і невдовзі зазвучав ріг, подаючи сигнал до наступу.

Щойно під час жорстокої сутички сторожова вежа була захоплена і шлях до брами відкритий, Чорний Лицар відрядив до Локслі гінця з цією доброю звісткою, а потім скористався нетривалою тишею, щоб спорудити брусований пліт для переправи через рів. Ланцюговий міст залишався піднятим, захисники замку сховалися за міцними мурами, і час підганяв обложників. Ватажок головного загону понад усе боявся раптової вилазки ворога. Він напевне знав, що його воїнство – люди, не звиклі до дисципліни, малодосвідчені й не надто добре озброєні. І якщо на них зненацька накинуться норманські лицарі, загартовані в битвах і походах, йомени й лісові волоцюги навряд чи зможуть вистояти.

Щойно пліт був готовий, Чорний Лицар промовив:

– Друзі, чекати нам більше нема чого – зволікання обернеться проти нас! Сонце заходить, а завтра мене вже не буде з вами. До того ж наші вороги розраховують на допомогу з Йорка. Ми перехопили одне їхнє послання, але вони могли відрядити кількох гінців. Чи готові ви й далі боротися? Локслі поведе своїх стрільців до західного муру замку й відтягне на себе якнайбільше сил супротивника, а ми, скориставшися плотом, почнемо штурм брами. Доведеться розділитися – ті, хто не залишиться зі мною, беріть сагайдаки і приєднуйтеся до Локслі. Сер Седрик, – звернувся він до сакса, – де ви маєте намір битися? Адже на вас немає ані кольчуги, ані шолома, лише щит і меч.