Вальтер Скотт - Айвенго

Саме вона умовила старого Ісаака по закінченні турніру прийняти в Ашбі лицаря, який спливав кров’ю. Скориставшись тим, що зброєносець, який переніс пораненого з бойовища в його намет, ненадовго пішов, Ревекка наказала слугам покласти непритомного Айвенго у свої ноші та мчати щодуху до її будинку.

Лицар іще не отямився, коли лікар, якого дівчина запросила оглянути пораненого, звелів не гаючи ані години, везти хворого до Йорка. Ревекка вже знала, що впертий Седрик не побажав прийняти сина в себе, що Гурта схопили, а бенкет у принца Джона відверне увагу мешканців Ашбі, і тому вирішила збиратися в дорогу.

Старий Ісаак тривожно спостерігав за цими приготуваннями, але не наважився сперечатися зі своєю улюбленицею; він перехвилювався, знесилів та вирішив подрімати перед дорогою, звелівши нікого не приймати й казати, що його немає вдома.

Поки збиралися, Ревекка не відходила від юнака. Вона була добре знайома з дієвими методами лікування і точно виконувала всі настанови лікаря. Невдовзі Айвенго отямився, обвів мутним поглядом її покої, і йому здалося, що він знову в Палестині. Його голову притримувала молоденька служниця, одначе східна сукня на ній була для служниці занадто розкішною.

– Хто ти, красуне? – спитав Айвенго. – Де я?

– У друзів, – ніжно відповіла дівчина. – Ти серйозно поранений. Мовчи, не витрачай сили даремно. Незабаром ми відвеземо тебе до Йорка, і там тобі допоможуть. Мене звати Ревекка.

– А де мій батько?

– Його запросили на бенкет до принца Джона.

– Чи не знаєш ти, чи буде там присутня його вихованка? – втомлено заплющивши очі, прошепотів лицар.

– Якщо ти говориш про даму на ім’я Ровена, її не бачили серед гостей принца Джона.

Айвенго нічого не відповів і знову знепритомнів.

Ревекка не відходила від нього й по дорозі до Йорка – до того самого моменту, коли на них натрапив загін Седрика Сакса.

І ось тепер, знову опинившись у покоях пораненого лицаря, дівчина, хвилюючись і відчуваючи гостру радість, наблизилася до ліжка лицаря й заговорила з ним. Голос дівчини звучав рівно й по-дружньому, і жодна інтонація не виказувала, у якому небезпечному становищі перебувають усі полонені в замку Фрон де Бефа. Айвенго, здавалося, зрадів, знову побачивши знайоме обличчя.

– Мила, добра Ревекко! – посміхнувся лицар. – Ти з’являєшся раптово, наче янгол, і, сподіваюсь, із добрими звістками.

Дівчина здригнулася, коли почула слово «мила», але, перехопивши його байдужий та неуважний погляд, зітхнула:

– Ні, сер Айвенго, боюся, що нічим не зможу вас потішити… Як ви почуваєтеся?

– Душа моя страждає більше ніж зранене тіло. – Посмішка на обличчі лицаря розтанула. – Ця стара, схожа на відьму, перше ніж прислати тебе, сказала, що я в полоні у барона де Бефа. Це правда? Хто ще потрапив до його лап?

Дівчина перелічила полонених, і лицар після тривалого мовчання мовив:

– Ти бачиш, я не здатен захистити ні мого батька, ні леді Ровену, і хоча вся сторожа кудись згинула…

Глухий шум під стінами замку, що долинав крізь вузьку щілину в стіні вежі, раптом посилився й перетворився на шалений гуркіт і ревіння. Лицар трохи підвівся на лікті й вигукнув:

– Ревекко, що там таке? Поглянь, будь ласка, що відбувається!

Дівчина підбігла до бійниці, визирнула та знову кинулася до Айвенго.

– Там хмара ратників. Вони штурмують замок! Я повернуся до вікна і про все доповідатиму…

– Отже, Фрон де Беф і його поплічники в облозі… Але будь обережніша, Ревекко, – тепер кожне вікно, кожна бійниця стане мішенню для цілких стрільців.

– Не хвилюйся, сер лицар! Мені здається, все затихло. Можливо, битва й не відбудеться.

– Не сподівайся, – нетерпляче вимовив Айвенго. – Це лише безвітря перед бурею. І в замку немов усе вимерло… Те, що ми з тобою чули, – передвістя штурму. Під стінами готуються до облоги, а всередині всі посіли свої місця й чекають нападу. О, якби я міг…

Він спробував підвестися, але Ревекка злякано скрикнула:

– Ви, сер лицар, нічим і нікому зараз допомогти не зможете! Слава Богу, що зберегли життя. Який гарячий! – Схаменувшись, дівчина змінила тон: – Якщо таке ваше бажання, я буду вашими очима, коли мені не дано стати мечем у ваших руках.

– Тебе можуть поранити, Ревекко. Відійди якнайдалі від вікна! Ти добра, наче янгол, але по– диявольському вперта. Візьми хоча б щит – його забув у кутку мій стражник, і прикрий груди… І не виглядай так далеко із-за віконних ґрат!

Місце, що його зайняла дівчина, сховавшися за щит, було надзвичайно зручне для спостереження за тим, що відбувалося. Вузьке вікно у товстій стіні, складеній з дикого каменю, дивилося просто на вежу, що стояла окремо й була призначена для оборони головної брами. Звідси все було видно як на долоні. Вежу відділяв від стіни замку глибокий рів, і, піднявши ланцюговий міст, можна було легко перервати зв’язок між укріпленням і замком. Там і були зосереджені основні сили обложників.