Вальтер Скотт - Айвенго

– Ану, підійди ближче, ченцю, – звелів Седрик. – Ти навіщо сюди з’явився?

– Мій обов’язок – підготувати вас до смерті, вельмишановні панове, – відповів Вамба.

– Ти чуєш, Ательстане? – криво посміхнувся Седрик. – От і кінець усілякій невідомості… Що ж, зміцнімо серця й помрімо подібно до великих саксонських мужів давнини.

– Я готовий до найгіршого, що тільки здатна винайти диявольська злоба норманів, – зітхнув Ательстан, – і вирушу на небеса так само спокійно, як беруся до сніданку…

– Роби свою справу, слуго Божий! – наказав Седрик. – Навіщо зволікати?

– Зачекай хвилинку, дядечко, от нетерплячий. – Блазень на мить відкрив обличчя. – Слухали б ви раніше порад дурня, не стирчали б тепер тут…

– Вамба!..

– Саме він, господаре, – знизив голос блазень. – Якщо знову не будете вперті, запросто звільнитеся.

– Що ти хочеш сказати цим, блазню? – здивувався Седрик.

– Візьми цю рясу та мотузку. Надягни, підперезайся та преспокійно йди з замку. Від брами рушай просто до дуба-велетня на галявині, там на тебе чекають. Буде з ким посваритися… А мені залиш свій каптан і черевики, якщо не погребуєш, – я вже замість тебе вирушу туди, куди тобі ще трохи зарано.

– Ти хочеш посісти моє місце? – скричав Седрик. – Та тебе ж, нещасний ти дурню, негайно повісять!

– Нехай чинять як хочуть, – відповів блазень. – Вамба, син Безмізкого, так само весело пострибає на мотузці, як весело служив тобі, мій пане.

– Тікайте, благородний Седрику, – втрутився в бесіду Ательстан. – Від того, що ми тут сидимо, користі немає, а за стінами замку ви могли б послужити нашому порятунку.

– І що ж – є надія на порятунок? – швидко спитав Седрик.

– Ще й яка! Народ зібрався в лісі й тільки чекає сигналу, щоб провчити барона… Та рухайтеся ж ви, хазяїне!

Седрик натягнув на себе чернецьке вбрання і збентежено запитав:

– Скажи-но, Вамбо, як же мені вдавати з себе священика? Я в цій справі нічого не тямлю. А як про щось божественне спитають?

Блазень хитро примружився:

– Теж мені хитрість! Хоч би що вам казали, на все відповідайте: «Pax vobiscum!», що означає «Мир вам!» Щодо іншого – мовчіть і частіше осіняйте всіх підряд святим хрестом…

– Ну, прощавай, блазню! – мовив Седрик. – І ти, Ательстане, прощавай. З Богом! Поки в моїх жилах іще тече саксонська кров, я битимуся до останнього, і волі доведеться вам чекати недовго.

Залишивши караульне приміщення, Седрик Сакс поспіхом рушив до виходу з замку, але помилково повернув не там, де звелів повернути блазень, і незабаром зрозумів, що заблукав у безкінечних темних склепінчастих коридорах. Блукаючи ними, він несподівано наштовхнувся на згорблену жіночу фігуру, яку ледве було видно в бурому присмеркові.

– Мир тобі! – пробурчав Седрик по-саксонськи, схаменувся і, ховаючи обличчя, повторив латиною ті слова, яких навчив його Вамба.

Раптом холодні кістляві пальці вчепилися в його руку, і Седрик почув: «Йди за мною, святий отче! Нам треба поговорити…»

Урфрида втягла Седрика Сакса до невеликої кімнати, добре зачинила за собою двері та голосом, у якому звучала швидше впевненість, ніж запитання, мовила:

– Ти сакс! І не здумай це заперечувати…

– Невже саксонські ченці не відвідують ваш замок? – гарикнув Седрик. – Мені здається, втіхи потребують усі.

– Якщо вони і з’являються, то більш охоче проводять час за чашею. Отче, наближається моя смерть, і я не хочу полишити цей світ без сповіді. Вислухай же мене!

– Я сакс, це чиста правда, але не годен чернецького звання. Дозволь мені піти своєю дорогою…

– Зачекай! – Урфрида наблизилася, благально стисла його руки, а потім відступила на крок, покірно схиливши голову. – Потворна стара, що стоїть перед тобою, – чи зможе вона забути колись, що росла дочкою благородного господаря Торкілстона, була вільна і щаслива?…

– Ти дочка самого Торкіля Вольфгангера, друга мого батька? – пробурмотів уражений Седрик. – Ти та, про красу якої складали балади?

– Отже, переді мною син Герварда Ротервудського! – ледве стримуючи невимовний подив, вигукнула Урфрида. – Седрик Сакс! Але що означає це чернецьке вбрання?

– Хай хто б я був, – схвильовано мовив Седрик, – продовжуй, заради всього святого…

– У цьому замку, в кімнатах, заплямованих кров’ю мого батька і братів, усі ці роки я прожила рабинею та наложницею підступного вбивці.