Вальтер Скотт - Айвенго

– Не йди, пані! – Ревекка кинулася за жінкою. – Зачекай!

На порозі вона ледве не зіткнулася з високим чоловіком у масці й відразу впізнала в ньому одного з розбійників, що напали в лісі на загін. Дівчина позадкувала, розбійник увійшов, зачинив за собою двері та, немов нерішуче, застиг перед нею. Ревекка миттю зірвала зі своїх зап’ястків коштовні браслети і простягла незнайомцеві:

– Візьми це, хоч би хто ти був… нехай це послужить викупом, але зглянься на мене та мого нещасного батька! Відпусти нас!

– Прекрасна квітка Палестини! – похитав головою розбійник. – Сапфіри й діаманти в цих прикрасах – порох і попіл порівняно з блиском твоїх очей та ніжністю твого перлинного обличчя. Я завжди цінував красу вище за багатство…

– Ти зможеш почати життя чесної людини, батечко дасть тобі все, що ти захочеш… – почала була Ревекка, але чоловік перебив її, перейшовши на французьку мову.

– Твій батько перебуває там, де обертають на золото і срібло навіть іржаві ґрати підземелля…

– Ти не розбійник, – промовила дівчина теж французькою, уважно вдивляючись у прорізи чорної маски на обличчі незнайомця. – Ти норман… Будь благородним, покажи своє лице.

– А ти кмітлива… – Бріан де Буагільбер відкинув плащ та звільнився від маски. – Я прийшов узяти не твої гроші, а тебе – найпрекрасніше, що тут є. Прийшов, щоб ніколи з тобою не розлучатися.

– Між нами не може бути нічого спільного. Ти християнин, я юдейка. Наш союз буде поза законом як в очах твоєї церкви, так і в нашій синагозі.

– Твоя правда, Ревекко! – Храмовник посміхнувся. – Узяти за дружину я не зможу ні тебе, ні будь-яку іншу жінку. Я лицар Храму і дав обітницю безшлюб’я. Але я тебе кохаю.

– Не можу зрозуміти, про що ти говориш, сер лицар! – Дівчина спокійно відступила, а храмовник провів її палким поглядом. Ревекка різко обернулась і подивилася йому у вічі. – Навіщо ти прийшов сюди? Золото тебе не цікавить. Шлюб із жінкою чужого племені – теж. Якщо ти носиш хрест і читаєш Святе письмо лише для того, щоб прикривати свою розпусту і гріховність, то як я можу повірити хоча б одному твоєму слову? Ти такий самий злочинець, як і той, хто мордує мого батька…

– Годі! – спалахнув Буагільбер, наближаючись до дівчини майже впритул. – Досі я поводився з тобою, як із леді, хоча й завоював тебе мечем. Ти у мене в полоні й маєш коритися, я нікому не поступлюся тим, що належить мені по праву. І якщо ти відмовляєшся прийняти моє кохання, то я візьму своє силою.

– Зупинися, божевільний! – гукнула Ревекка. – Жодна пристрасть не може бути виправданням гріха. Відійди від мене та вислухай уважно! Ти можеш, храмовнику, принизити мене й розтоптати, тому що маєш у руках зброю… Одначе, коли у твоєму ордені дізнаються про те, що ти згрішив із жінкою мого племені, тебе звинуватять не тільки в порушенні обітниць, а й у тому, що ти збезчестив святий хрест, який носиш…

– Ти не дурна, Ревекко, – на мить збентежився Буагільбер, розуміючи, що єврейка має рацію. – Але тебе ніхто не почує ні в цих стінах, ані в усьому світі – можеш кричати про це скільки завгодно. Зараз ти в моїй владі, і краще б тобі підкоритися!

– Гадаєш, я кликатиму когось на допомогу, підступний лицарю? Ти не знаєш Ревекки! – Дівчина відштовхнула хрестоносця й несподівано кинулася вбік так прудко, що він не встиг її втримати. Вона розчахнула вікно вежі та зробила крок на парапет, повернувшись до Буагільбера: – Підкоритися тобі?! Ліпше смерть! Ані руш уперед – або я стрибну вниз, нікчемо!

– Не роби цього, благаю! – скрикнув храмовник. – Ти несправедлива до мене… І подумай про свого батька – він не переживе твоєї смерті… Я присягаюся, що не ображу тебе, прошу, повір мені, Ревекко.

– Ти згадав про мого батька, негіднику… А подумав ти про те, чи переживе Ісаак моє безчестя?

– Може, я переступав багато законів і ламав заповіді, але слова свого завжди додержував! Повернись, я не торкнуся тебе… – запально мовив хрестоносець.

Ревекка, похитнувшись на краю парапету, блиснула вугільно-чорними очима; лицар стиха зойкнув, але вона зіскочила на підлогу і, не дивлячись на храмовника, мовчки відступила до стіни. Йому забило дух, одначе не горда дика врода дівчини змусила сильно калатати його серце – уперше Бріан де Буагільбер зустрів жінку, яка стала йому дорожчою за життя.

– Помирімося, Ревекко! – запропонував він.

– Мир, якщо хочеш, – помовчавши, відказала дівчина. – Помирімось, тільки не наближайся до мене ані на крок.