Вальтер Скотт - Айвенго

– Чого ж іще чекати від храмовника? – Ісаак підвівся та спідлоба зиркнув на барона, який широко посміхався. – Самого тільки лиха й горя…

– Нечестивцю, не насмілюйся чорнити брехливим язиком могутній та священний лицарський орден! Сплачуй викуп, або я віддам дівчисько своїй челяді!

– Негідник! – закричав старий, тремтячи і задкуючи до вогкої стіни. – Будь ти проклятий навіки! Нічого ти не одержиш доти, доки не повернеш мою Ревекку…

Де Беф люто зблиснув очима і прогарчав, повертаючись до сарацинів, що застигли, немов кам’яні боввани:

– Побачимо, якої ти зараз заспіваєш… Зірвіть із цього юдейського собаки одіж і розіпніть на стіні!

Кати кинулися до Ісаака, щоб виконати наказ барона, аж раптом до темниці долинув із-за мурів замку віддалений звук рога, який тричі просурмив. Відтак почувся похапливий стукіт у двері льоху та безліч голосів почали кликати Фрон де Бефа. Барон злісно вилаявся й відступив від старого, надавши Ісаакові змогу чи то радіти своєму тимчасовому порятунку, чи то оплакувати долю дочки.

Покої, у яких залишили леді Ровену, були обставлені з варварською розкішшю. Одначе меблі, що колись належали померлій дружині барона, встигли спорохніти, на стінах висіла подрана лиштва, а камін, який давно не розпалювали, був увесь затягнутий павутинням. Проте вирішили, що саме ця кімната й годиться для спадкоємиці саксонського престолу, тож горда красуня на самоті зможе поміркувати про своє сумне становище.

Однак її майбутнє докладно обговорювали під час рясної трапези господар замку, лицар-храмовник і Морис де Брасі. Кожен із них палко обстоював власну користь, і лише після тривалих суперечок згоди було досягнуто, а долю полонянки остаточно вирішено.

Близько півдня Морис де Брасі, заради якого й був улаштований беззаконний напад на загін Седрика Сакса, з’явився до леді Ровени, щоб здійснити задумане – домогтися її руки й багатого посагу.

Наречений постав перед дівчиною в усьому блиску придворного норманського вбрання. Він скинув зелений каптан і маску розбійника; довге й густе волосся лицаря, заплетене у безліч косиць, спадало на розкішний плащ, підбитий хутром; обличчя лицаря було чисто поголене, а довгий камзол із гаптованим золотом паском, на якому висів у піхвах важкий меч, – ретельно вичищений слугою. Передки черевиків де Брасі, згідно з останньою модою, загиналися вгору подібно до баранячих рогів.

Він чемно вклонився і запропонував дівчині сісти. Одначе леді Ровена, не звертаючи уваги на його слова, промовила:

– Якщо ви з’явилися сюди як тюремник, сер лицар, то ув’язненій належить стоячи вислухати свій вирок.

– Навпаки, наймиліша пані, – де Брасі з почуттям приклав руку до грудей, – це не ви, а я ваш покірний бранець. Тільки ваша незрівнянна чарівність змусила мене здійснити зухвалий та шалений вчинок стосовно тієї, що розбила моє серце.

– Прошу вас, сер, не розмовляти так зухвало, – насупилася леді Ровена й гордо підняла голову. – Ми з вами не знайомі, але така фамільярність більше годиться для трубадурів або ярмаркових блазнів. І ніякі почуття не можуть виправдати розбою та насильства.

– Ви самі винні в моїх вчинках і несправедливі до мене… Ви не хочете дослухатися голосу моєї пристрасті, – не звертаючи уваги на слова саксонки, вів далі в тому-таки дусі де Брасі. – Що скаже вам моє ім’я й чи зможе воно розтопити ваше серце?…

– Досить блазенства! – спалахнула дівчина. – Коли солодка мова прикриває безчесні вчинки, вона схожа на лицарський пояс, якого почепив на себе лукавий та брехливий раб. – Леді Ровена подивилася на нормана сповненим зневаги поглядом. – Вам належало б зберегти вбрання розбійника й не ховатися під багатим одягом і лицемірними словами.

– Моя гордість не менша за твою! – ображено скричав, гублячи терпець, лицар. – Ти хотіла почути правду? Що ж, прошу… Або ти вийдеш із цього замку дружиною Мориса де Брасі, або навіки залишишся тут як наложниця. Норманському дворянинові не варто виправдовуватися перед саксонкою, якій він виказує велику честь, освідчуючись… І не сподівайся, що король Ричард коли-небудь знову зійде на свій трон. Твій опікун – такий самий бранець, як і ти, а його син більше мені не суперник, оскільки цілком перебуває в моїй владі.

– Ви знову брешете, сер!..

Де Брасі пильно глянув на бліду, як смерть, дівчину.

– А тобі це невідомо? У ношах старого єврея везли саме пораненого на турнірі Вілфреда Айвенго. Про це відомо лише мені, тож тепер від мене залежить, чи відкрити Фрон де Бефу таємницю його перебування в замку. Можеш бути певна – барон не церемонитиметься з твоїм обранцем…