Вальтер Скотт - Айвенго

– Тоді ви маєте знати, що ватага перевдягнених негідників сьогодні недалеко звідси захопила в полон одного славетного та благородного чоловіка на ім’я Седрик Сакс і його супутників. Серед них дві жінки, старий, а ще лежачий хворий. Усіх їх відвезли у володіння барона Фрон де Бефа, найближчого поплічника принца Джона.

– Що? – вигукнув Чорний Лицар. – Навіть де Беф зробився крадієм і злодієм?

– Злодієм він був завжди, – похмуро мовив Локслі. – То ви згодні допомогти нам звільнити полонених?

– Я зобов’язаний це зробити, – відповів лицар, – інакше моя честь буде заплямована. Однак волів би знати, хто просить мене по допомогу.

– Ми лише мешканці глухих лісів, – ухильно проказав мисливець. – Перед вами, сер лицар, – людина без імені, і якщо ви поки приховуєте своє ім’я, то і я до часу мовчатиму. Буде досить і того, що я є другом усіх, хто любить Англію, і твердо додержується свого слова.

– Вірю. – Чорний Лицар підвівся. – Ну що ж, командуй, мешканцю лісів. Сподіваюся, ми залишимося задоволені один одним…

Відлюдник уже змінив свою широку рясу на зелений каптан й озброївся, як належить йоменові– ратнику, – мечем зі щитом, луком і сагайдаком, а через плече перекинув на перев’язі важкий бердиш. Він першим, досі злегка хитаючись, вийшов із келії, ретельно замкнув двері та сунув ключа під поріг.

– Чи твердо ти тримаєшся на ногах, ченцю, – підозріло примружився Локслі, – чи вино все ще бродить у тобі? Маємо важливу справу, в якій нам знадобляться не тільки кулаки, а й мозок!

– Свята вода миттю все виправить. – Відлюдник підійшов до кам’яної чаші коло джерела, перехрестився і, крякнувши, сунув голову в купіль. Він так жадібно пив, що, здавалося, джерело ось-ось висохне.

– Ну й ну, – посміхнувся лицар, – такі ліки кого завгодно піднімуть на ноги.

Вилікуваний причетник витер краєм одягу почервоніле обличчя, підхопив свій пудовий бердиш і, помахуючи ним, вигукнув:

– Подати сюди підступних гнобителів! Чорт мене роздери на дрібні шматки, якщо я не знесу макітру кожному з цих мерзенників!

– Тобі відомі не тільки балади, отче, а й міцне слівце, – схвально зауважив Чорний Лицар.

– Я чернець, допоки на мені ряса, а як надягну зелений каптан і візьмуся до зброї – не гірше за інших можу лаятися, пиячити і мацати гарненьких дівчат…

– Годі тобі базікати! – промовив Локслі. – Час вирушати, нема чого зволікати. Треба швидше зібрати хлопців, а то, боюся, нам просто не вистачить сили, щоб штурмом узяти замок Фрон де Бефа. Рушаймо!

У глибині похмурого нічного лісу озброєний загін, не спускаючи очей з бранців, поспішав до укріпленого замку Торкілстон.

На чолі кавалькади їхали два вершники. Один із них, ставний чоловік, який упевнено тримався в сідлі, нахилився до свого супутника й неголосно мовив:

– Тепер, сер Морис, мабуть, настав час тобі залишити нас і розіграти свою роль благородного рятівника саксонської красуні.

– Я змінив думку, сер храмовнику, – посміхнувся де Брасі. – Ми з тобою не розлучимося доти, доки наша здобич не буде надійно схована в замку Фрон де Бефа. От тоді я й з’явлюся перед леді Ровеною, не ховаючи обличчя, і намагатимуся переконати її, що лише палка пристрасть була мимовільною причиною мого вчинку.

– Сподіваюся, що не плітки, які розпускають про мене злі язики, змусили тебе змінити плани, – насумрився Бріан де Буагільбер. – Чи ти, сер лицар, підозрюєш мене в лихих намірах? Адже тобі відомо, яким суворим є статут нашого ордену!

– Ще б пак невідомо! – посміхнувся де Брасі. – Одначе я знаю також і те, як цього статуту дотримуються.

– Годі тобі! – промовив храмовник. – Нічого мене боятися. Мені немає жодного діла до твоєї блакитноокої саксонки. Тут є і дещо краще…

– Як, ти готовий принизитися до її гарненької служниці?

– Сер Морисе, ось іще один доказ, що ти сліпий як кріт… Серед полонянок виблискує справжній діамант!

– Невже ти кажеш про дочку старого Ісаака? – украй здивувався де Брасі. – А як же обітниця безшлюб’я? Чи тебе цікавлять тугі мішки її багатого батечка, набиті золотом?

– Одне одному не заважає, – самовдоволено вишкірився Буагільбер. – На жаль, золото старого доведеться поділити з Фрон де Бефом, господарем замку. А чарівна єврейка втішить мене за цю втрату… Тепер, лицарю, я все тобі відкрив, і можеш спокійно дотримуватися свого первинного плану.

– Ну це вже ні. – Де Брасі знизав плечима й відвернувся. – Я своїх рішень не змінюю…