Вальтер Скотт - Айвенго

Бідний опікун, який звик у всьому поступатися дівчині та задовольняти кожне її бажання, вже й не знав, що вдіяти…

Опівдні, за пропозицією Ательстана, загін разом із обозом зупинився в тінистому гайку на березі струмка, щоб коні відпочили, а люди підкріпилися різноманітною провізією, якою добрий абат навантажив цілий візок.

У метушні та гаморі привалу про зв’язаного свинопаса всі забули, і він напівголоса попросив свого приятеля блазня послабити його пута. Вамба охоче погодився. Незабаром Гурт легко звільнив руки та, ніким не помічений, шаснув у густі зарості.

Відпочивши, мандрівники попрямували до лісу і вже були готові зануритися в хащі – найнебезпечніше в ті часи місце, де вешталося безліч волоцюг та інших людей з темними намірами. У загоні було до десяти слуг, не рахуючи Вамби й Гурта, яких не брали до уваги, оскільки один був блазнем, а другий, як уважав його хазяїн, – зв’язаним. Тому, хоча вже смеркало, Седрик Сакс був упевнений, що боятися їм нема чого. Вони з Ательстаном були хоробрими людьми та вмілими бійцями. Крім того, лісові мешканці являли собою переважно саксонських простолюдинів, доведених до відчаю убозтвом та гнобленням норманів, а отже, одноплеменцями.

Проте щойно крони дідизних в’язів і дубів зімкнулися над головами мандрівників, із глибини лісу долинули розпачливі крики. Хтось, зібравши рештки сили, кликав по допомогу, і Седрик, а за ним Ательстан, кинулися вперед. Незабаром Седрик здивувався, побачивши на дорозі перекинуті ноші, а поруч із ними молоду єврейку, яка сиділа на землі. Навколо дівчини, волаючи, метушився старий Ісаак із Йорка. У відповідь на всі розпитування він тільки стогнав і закочував очі. Нарешті йому сяк-так удалося пояснити, що він прямував із Ашбі в Донкастер у супроводі шести найманих охоронців. Кінні ноші призначалися для перевезення його хворого друга. Спочатку все було добре, але… На цьому місці розповіді старий знову заметушився й жалісно заголосив:

– Ось саме на цьому місці все й сталося… Ми зустріли дроворуба, і він нас попередив, що в лісі орудують розбійники. Моя варта одразу ж утекла, прихопивши коней і кинувши напризволяще мене, мою дочку та хвору людину… – Ісаак упав навколішки, молитовно здіймаючи руки до неба. – Вельмишановні панове! Якщо на те буде ваша ласка, візьміть нас трьох під свій захист. Ісаак із Йорка боржником не залишиться, повірте мені!

Ательстан гидливо зморщився, одначе Седрик, поміркувавши, мовив:

– Ось що, старий… Зробімо так: я дам тобі пару коней та слуг. Вони проведуть вас до найближчого селища, де ти знайдеш усе необхідне і наймеш нових людей для охорони. Ми ж рушимо далі. Сподіваюся, що зможемо впоратися з небезпекою й меншими силами.

Поки Седрик бесідував зі старим, його дочка непомітно прослизнула крізь натовп слуг і кинулася до коня леді Ровени. За східним звичаєм, Ревекка поцілувала край одягу вершниці, потім підвелася навшпиньки, відкинула покривало з обличчя та схвильовано промовила:

– Пані, вислухайте мене! Я прошу не за себе й навіть не за нещасного старого, батька мого… Я звертаюся до вас заради чоловіка, який поранений і потребує негайної допомоги лікаря. Якщо з ним станеться лихо, ви ніколи не пробачите собі, що не виконали свого християнського обов’язку. Дозвольте нам продовжити подорож під вашим захистом!

Слова прохачки справили сильне враження на леді Ровену. Під’їхавши до свого опікуна, вона вигукнула:

– Сер Седрик, ці люди такі безпорадні у своєму нещасті, що було б просто нешляхетно з нашого боку відмовити їм. Із ними небезпечно хворий, до того ж християнин, наскільки я зрозуміла. Накажіть зняти в’юки із тих двох мулів, що відправив з нами абат. Тварин можна впрягти в ноші, а старий та його дочка поїдуть на конях.

Седрик, повагавшись для годиться, дав згоду. Ательстан також неохоче кивнув, зауваживши ніби між іншим, що буде краще, якщо невірні поїдуть в ар’єргарді.

– Під захистом блазня, – додав він, посміхаючись.

Леді Ровена спалахнула гнівом і відразу ж оголосила, що єврейська дівчина поїде поруч із нею, одначе Ревекка вдячно відмовилася, проказавши, що їй треба доглядати хворого.

Уже сутеніло, і це змусило всіх поквапитися. Не минуло й чверті години, як загін знову вирушив у путь. Утім, дорога, якою рухалися вершники й візки, дедалі вужчала, зарості все щільніше обступали її. Крута стежка спускалась у вибалок, по якому тік глибокий струмок із болотистими берегами.