Вальтер Скотт - Айвенго

Щойно Седрик Ротервудський виявив, що переможець турніру серйозно поранений, першим його пориванням було забрати сина з собою. Одначе він не наказав цього зробити, а лише звелів дворецькому Освальдові доглядати лицаря та, коли натовп розсіється, узяти двох помічників і не кваплячись доправити пораненого в Ашбі. Незабаром Освальд доповів, що Айвенго ніде не знайшли, проте з’явився зниклий Гурт і схопити його як раба-втікача він вважав за свій обов’язок.

Седрик розлютився – і було незрозуміло, що викликало в ньому такий раптовий гнів: тривога за знову зниклого сина чи свинопас, який нещодавно втік. Сакс одразу ж звелів зв’язати Гурта міцніше й не спускати з нього очей. Переконавши себе, що Айвенго в безпеці, і трохи заспокоївшись, Седрик відразу накинувся на непокірного сина, дорікаючи:

– Нехай котиться куди хоче, – бурчав він собі під ніс. – Хай зализує свої болячки з тими, кому служить, нехай вони його самі лікують… Ох, невдячний! Навчився виробляти норманські потішні фокуси на бойовищі, а меч і сокиру славетних предків геть забув…

– Ви несправедливі, сер, – зауважила леді Ровена, яку опікун не відпускав від себе ні на хвилину. – Якщо для захисту честі предків…

– Мовчіть, леді! – вибухнув сакс. – Ви завжди його захищаєте… Готуйтеся краще до бенкету, куди вас, як особу давньої королівської крові, люб’язно запросили. Я вирушаю туди, лише щоб показати норманам, як мало мене хвилює доля сина, від якого я відмовився…

– Не розумію, навіщо ви прийняли лицемірне запрошення принца. Що стосується мене, то мені на цьому бенкеті робити нема чого. – Леді Ровена зверхньо стенула плечима. – І знайте, сер, – додала вона виклично, – що ваші так звані твердість у звичаях та мужність – не що інше, як цілковите жорстокосердя!

Такі стосунки склалися у Седрика Сакса з леді Ровеною, яку він ніжно любив і шанував, відтоді як Айвенго, проклятий батьком, залишив Англію. Їхні сутички стали ще гострішими й почастішали, коли дівчина дізналася, що до неї сватається Ательстан, а її вихователь підтримує такий союз. Відтоді вона все робила й казала всупереч Седрикові. І зараз леді Ровена, залишивши за собою останнє слово, гордо пішла, а геть засмучений сакс рушив на бенкет до принца Джона, від якого не очікував нічого доброго…

Що з цього вийшло – слуги вже знали, тому що, повернувшись, Седрик одразу ж наказав збирати обоз і людей, та, попри пізню годину, негайно вирушити до монастиря Святого Вітольда. Настоятель монастиря, який походив зі старовинного саксонського роду, був його найближчим і майже єдиним вірним другом.

– По конях і вперед! – люто гарчав Седрик.

– Давно час залишити це паскудне містечко, – сонно позіхав і потягувався в сідлі Ательстан.

Їхали вони дуже швидко, тож опинилися біля брами обителі ще до півночі. Абат Вальтофф зустрів гостей так привітно, що навіть Седрик трохи охолов і втішився. Пізня весела і дружня вечеря затяглася майже до самого ранку. Але хоч як просив настоятель власника Ротервуда погостювати в монастирі бодай ще день, сакс наказав готуватися до від’їзду просто після сніданку.

Седрик і Ательстан, їдучи попереду загону, бесідували дорогою про розбрати в королівській родині, про Ричарда, якого більше турбує лицарська слава, ніж доля всієї Англії, про розруху в країні та чвари норманських баронів. Говорячи про незалежність саксів, Седрик завжди пожвавлювався. Думки його поверталися до тієї самої теми: Ательстанові необхідно очолити визвольну війну. І хоча для ватажка повстання проти норманів благородний сакс є надто ледачим, та й великим розумом ніколи не вирізнявся, він усе-таки аж ніяк не боягуз, добрий і простосердий. Але, хай там які були чесноти Ательстана, багато саксів визнавали первородство леді Ровени. Усі пам’ятали, що вона походить із роду короля Альфреда, а її шляхетний батько настільки уславився мудрістю й хоробрістю, що пам’ять про нього вшановують усі її одноплеменці.

Ось тоді й виникла ідея з’єднати руки Ровени й Ательстана – і це стало причепливою ідеєю Седрика. Єдиною перепоною для втілення цього плану став його син Вілфред, і головною причиною сварки між Айвенго й батьком виявилося взаємне кохання юнака та прекрасної саксонки.

Седрик вирішив, що його вихованка забуде Вілфреда, щойно той надовго залишить батьківський дім, але його надії не справдилися. Горда дівчина, що звикла з дитинства чинити за власною волею, була глибоко ображена спробою Седрика розпоряджатися її життям. До того ж леді Ровена, яка мала і розум, і здоровий глузд, уважала волелюбні плани свого опікуна нездійсненними. Марно він намагався захопити дівчину блиском престолу і влади; на всі його вмовляння леді Ровена відповідала рішучою відмовою та зрештою мовила, що радше закінчить свої дні у монастирі, ніж погодиться розділити трон із незграбою Ательстаном. Вона до могили буде вірною лицареві Айвенго.