Вальтер Скотт - Айвенго

Седрик попередив тих, хто їхав позаду, про стрімкий спуск і додав, що зараз головне – щасливо переїхати ручай, а тоді стежка сама виведе на безпечну широку дорогу.

Цей вибалок і став для мандрівників пасткою.

До ручая спустилися всі разом, однак, переходячи клекітливий потік убрід, вершники мимоволі розділилися. Прудкі коні Седрика й Ательстана помчали вперед, а хвіст кавалькади ще звивався урвистим схилом вибалка. І тут загін зусібіч оточили розбійники. Напад лісових волоцюг був настільки продуманим і стрімким, що опір виявився неможливим.

Обох знатних саксів одночасно захопили в полон, незважаючи на те що Седрик устиг кинути дротик і вразити одного з нападників. Решта мандрівників були миттєво оточені юрбою розбійників, які волали на всю горлянку і з бойовим кличем «Білий Дракон захистить стару Англію!» в’язали всіх, хто їм траплявся.

У цьому галасі не розгубився лише Вамба. Він заволодів мечем одного зі слуг і кинувся був на допомогу Седрикові, але, зрозумівши, що господаря не дістатися, зістрибнув із коня та побіг у прибережні кущі. Потім, не помічений ніким, він переплив струмок і зник у хащах.

Щойно відчувши себе в безпеці, блазень знесилено звалився на вкриту мохом землю, усипану торішнім листям, і пробурмотів, склепивши повіки:

– Гарна штука воля!

Несподівано хтось засопів йому просто у вухо та облизав лице гарячим язиком. Вамба злякано здригнувся та ще міцніше заплющив очі. «Вамба!!!» – донісся до нього тихий і дуже знайомий голос. Блазень хутко скочив на рівні, роззираючись навсібіч. Біля його ніг радісно крутився чорний кудлатий собака, у якому він одразу впізнав Фангса – вівчарку свого приятеля свинопаса.

– Гурте, ти де? – обережно покликав Вамба.

Кущі затріщали, і скуйовджений Гурт, схопивши блазня за руку, швидко мовив:

– Що там за крики?

– Звичайна історія, приятелю. Усіх захопили в полон, – відповів блазень. – Чорні маски, зелені жупани…

– Усіх? – стурбовано перепитав Гурт.

– Нашого пана, леді Ровену, Ательстана… єврея з дочкою, їхнього пораненого… Освальда… кажу ж тобі, всіх, дурню такий! – роздратовано вигукнув Вамба. – Що робитимемо?

Свинопас не встиг вимовити жодного слова.

Від найближчого дерева відокремилася висока фігура, і навіть у присмерку було видно, що розбійник одягнений у зелений жупан і озброєний до зубів.

– Матір Божа, – прошепотів Вамба, притискаючись до Гурта, – вони й тут нас знайшли…

– Стійте на місці! – владно наказав чоловік, наближаючись.

Блазень насилу стримав готовий вирватися зойк – він одразу ж упізнав у цьому чоловікові Локслі – відомого мисливця і стрільця, який уславився на всю округу мисливською вдачею та перемогами на змаганнях лучників. І зараз за його спиною теліпався сагайдак із луком і стрілами, а на грудях виднілася вигадлива перев’язь із чудовим мисливським рогом на ній.

– Здається, ти щось розповідав свому другові? – звернувся Локслі до блазня. – І хто ж це наважився розбійникувати в тутешніх лісах?

– Подивися на свій жупан, – буркнув Вамба, – дуже вже він схожий на те, що я бачив. Чи не твої це швидкі на руку хлопці? Одягнені, як і ти, і на вигляд немов горошинки з одного стручка…

– Зараз дізнаємося, – холоднокровно промовив мисливець. – А ви сидіть і не рушайте з місця, якщо вам дороге життя. Потримай-но мою збрую, блазню. – Із цими словами Локслі передав Вамбі перев’язь із рогом і шапку, а потім натягнув на лице чорну маску. – Що, схожий я на тих грабіжників? Спробую покрутитися поміж них. Чекайте на мене тут…

– Може, не треба? – Вамба, вагаючись, затупцяв на місці, розмірковуючи, чи не дати драла. – Для чесного чоловіка в цього хлопця надто вже злодійський вигляд.

– А що від цього зміниться? Хоч би хто він був, нам усе одно не виплутатися самим із цієї халепи. Якщо стрілець із тієї ватаги, то ми незабаром опинимося в полоні, а якщо ні… І розбійники бувають не найгіршими з людей, із якими доводиться мати справу…

Не минуло й десяти хвилин, як Локслі знову з’явився із заростей.

– Я дещо розвідав, – мовив він, – і тепер знаю, що то за ватага і куди вона прямує. Вашим бранцям не завдадуть жодної шкоди. Ці люди не грабіжники… Одначе напасти втрьох на таку орду – щире самогубство. Послухай, блазню, і ти, свинопасе! Я зрозумів, що ваш хазяїн – Седрик Сакс, а дівчина, яку охороняють особливо завзято, – леді Ровена?

– Правильно, добрий розбійнику! – Вамба простяг стрільцеві його майно й хитро примружився. – Адже нам відомо твоє прізвисько, люб’язний сер…