Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Не треба описувати докладно мої успіхи у вивченні складної мови гуїгнгнмів. Нарешті настав час, коли я міг розповісти господареві про свої негаразди. Головні труднощі полягали в тому, щоб пояснити йому, з якої причини мене висадили на берег. Я докладно описав сірому коню корабель, за допомогою носовичка показав, що таке вітрило і як воно рухає судно. Розтлумачив, у чому різниця між порядною людиною та злодієм. При цьому гуїгнгнма найбільше здивував той факт, що з п’ятдесяти членів екіпажу лишень одного можна було назвати пристойною людиною, а решта виявилися мерзотниками, і що проста сварка призвела до таких жорстоких наслідків. Поміркувавши, він раптом запитав, як могло статися, що гуїгнгнми моєї землі дозволили керувати таким складним і дорогим судном диким істотам. Я попросив хазяїна не ображатися на те, що я зараз скажу, і пояснив: корабель був побудований такими самими розумними істотами, як я. Інших там, де я живу, немає, і всі вони панують над свійськими тваринами, зосібна й над кіньми. «Мене невимовно вразило, – додав я, – все, що я тут побачив, і особливо розумна поведінка, тактовність і благородство гуїгнгнмів. Щодо єху, то, попри зовнішню схожість із людьми, я теж вважаю їх за тварин, хоча причину такого глибокого здичіння та виродження збагнути не можу».

«Ваш народ, – вів я далі, – викликає в мені почуття поваги й захвату. Якщо я коли-небудь повернуся на батьківщину та зможу розповісти про побачене, мені ніхто не повірить, усі визнають це вигадкою. Ви не маєте на мене ображатися, сер, одначе моїм співвітчизникам ніколи й на думку б не спало, щоб, вибачте, коні були десь панами, а істоти, подібні до людей, – ницою худобою та їхніми рабами».

Кінь вислухав мене, при цьому з його розумної морди не щезав вираз тривоги, недовіри та невдоволення.

Я добре пам’ятав, що в наших із ним бесідах про Англію, про звичаї моїх одноплеменців постійно випливала тема брехні. Незважаючи на свою прозірливість, гуїгнгнм насилу міг зрозуміти, у чому тут річ. При цьому він міркував ось так: мову дано нам для того, щоб розуміти одне одного й набувати знань про призначення й користь речей. Якщо ж ідеться про те, чого насправді немає, будь-який сенс спілкування двох істот зникає. У кращому разі я не розумітиму свого співбесідника, а в гіршому – буду невігласом, який вірить, що біле – це чорне, а чорне – це біле. Приблизно такими були його уявлення про брехню.

Почувши, що єху панують на моїй батьківщині, кінь запитав мене: а чим же тоді займаються гуїгнгнми? Я відповів, що вони відіграють важливу роль у житті країни та є геть незамінними. Їх дуже багато, вони належать до різних порід, їх доглядають, деякі з них коштують величезних грошей…

Тут сірий у яблуках підозріло скосив на мене очі.

– Улітку, – вів я далі з запалом, – ваші родичі пасуться на луках, а холодної пори року їх тримають у спеціальних будівлях, годують вівсом, розчісують їм гриви, доглядають копита…

– І все-таки я бачу, – перебив кінь, – що хоча ваші єху і вважають себе панами, але й вони підкорюються парнокопитим!

Я запропонував моєму хазяїну змінити тему, одначе він наполягав.

Тоді я повідомив, що гуїгнгнмів ми називаємо кіньми, а в селах – робочою худобою. Сам я належу до роду людського, або людей, як ми себе називаємо. Коні – найвитриваліші, найрозумніші та найгарніші з-поміж усіх тварин, які нам служать. Вони вирізняються швидкістю й великою силою. Якщо кінь належить багатому та вельможному хазяїну, то з ним поводяться обережно і дбають про нього; ці тварини беруть участь у перегонах, їх запрягають в екіпажі, на них полюють і подорожують, вони незамінні в сільському господарстві. Коні – невід’ємна частина будь-якої армії, такі підрозділи навіть мають особливу назву – кавалерія… Одначе ледве гуїгнгнми починають старіти й утрачати спритність, їх продають. Вони виконують важку і брудну роботу і… (я на мить збентежився, проте хоробро вів далі), – і після смерті з них здирають шкуру, продають її за безцінок, а решту викидають на поталу бродячим псам. Найгірша доля чекає на коней простої породи. Вони служать візникам, фермерам, бідним поселянам, їх гірше годують і ставляться до них не так дбайливо, як до гуїгнгнмів шляхетного походження. Під час воєн коні часто гинуть разом із вершниками. Я докладно описав наш спосіб їзди верхи, форму колясок, карет і возів, застосування вуздечки, сідла, запрягів, острогів, батога тощо. Копита наших коней, додав я врешті, підбивають залізом, щоб вони не стиралися на бруківках, якими ми звичайно їздимо.