Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Слуга-лошак простяг мені якийсь корінець. Я взяв його, понюхав і ввічливо повернув. Тоді він приніс із сарая кавалок віслюкової тушки, але м’ясо так смерділо, що я з огидою відвернувся. Слуга кинув м’ясо єху, і тварина жадібно проковтнула даток. Потім настала черга сіна й вівса, і я дав зрозуміти коням, що й вони мені не до смаку і не є моєю звичайною їжею. Між іншим, у мене відразу ж майнула думка: якщо я не зустріну тут звичайних людей, то невдовзі помру з голоду. Проте єху здавався абсолютно задоволеним життям.

Несподівано сірий кінь звернувся до мене. Він підніс копито до своєї морди, знаками даючи мені зрозуміти, що хоче знати: чим же я все-таки харчуюся? На щастя, десь поблизу заревла корова, я стрепенувся і показав, що зовсім не проти її подоїти. Дивовижно, але мене зрозуміли й знову повели до кінського житла. Там служниця-кобила подала мені велике глиняне горнятко молока, і я залюбки його осушив, одразу відчувши себе бадьоріше. Коні дивились, як я п’ю, дещо злякано і, проте, схвально. Після цього мені на певний час дали спокій.

Опівдні до будівлі під’їхав візок, у який були запряжені чотири сильні єху. У візку сидів кінь похилого віку – одразу було помітно, що це знатна і впливова особа. Кінь вибрався назовні й пішов до будинку, трохи кульгаючи на ліву передню ногу; мій хазяїн зустрічав його шанобливо та люб’язно. Мене залишили самого, і вперше я міг спостерігати, як тутешні коні обідають.

Вони влаштувалися в найбільшій кімнаті, де ясла стояли напівколом; гість і господарі церемонно сиділи на соломі кожен на своєму місці. Як перша страва подавалося сіно, як друга – овес, зварений з молоком. Гостя частували цією стравою в гарячому вигляді, решта їли її холодною. Над яслами розміщувався величезний ґратчастий короб із сіном, поділений на комірки за кількістю присутніх. Кожен кінь брав свою порцію – стримано, пристойно й акуратно. Ситі лошачки поводилися сумирно, слуги були моторні, а господарі – ввічливі з поважним гостем.

Мене нарешті помітили і звеліли підійти до, так би мовити, бенкетного столу, потім господар будинку почав бесіду зі своїм гостем, часто киваючи в мій бік. Слово «єху», як примара, знову висіло в повітрі. Мені так набридло бути предметом обговорення, що з нудьги я почав ритися у своїх бездонних кишенях. Намацавши там рукавички, я натягнув їх на руки. Ця проста дія вразила сірого коня. Він знаками поцікавився, що сталося з моїми передніми копитами, і звелів надати їм колишнього вигляду. Я неохоче підкорився. Утім, моя поведінка, як мені здалося, привернула до мене коней. Вони почали вимагати від мене вимовити слова, які я встиг засвоїти, а господар розважався тим, що називав усе, що було на обідньому столі, змушуючи мене повторювати. Це виявилося нескладно, оскільки ще замолоду я вирізнявся здібністю швидко засвоювати незнайомі мови.

Коли обід добіг кінця, мій хазяїн, занепокоєний тим, що я, як і раніше, голодний, відвів мене вбік і знову вказав на овес. Я заперечно похитав головою, але відразу ж зметикував, що з вівса нескладно приготувати коржі. Овес кінською мовою звучить як глунг. Я кілька разів повторив це слово і кивнув у бік білої кобили-служниці, просячи принести мені побільше цього злаку. Отримавши дерев’яне блюдо з вівсом, я так-сяк обсмажив зерна на вогні й заходився їх розтирати, поки не осипалось усе лушпиння. Потім я провіяв овес і розтер його між двома каменями в борошно, замісив тісто, спік коржі та з’їв на очах украй здивованого хазяїна, запиваючи підігрітим молоком. Спочатку ця страва здалася мені несмачною, але з часом я звик до неї та навчився обходитися без солі. Забігаючи наперед, зауважу, що ця нехитра їжа була набагато здоровішою за ту, до якої я звик. Окрім того, я навчився ловити кроликів і птахів, іноді збирав духмяні трави, додаючи їх у коржі як приправу, зрідка збивав для себе олію, робив сир і пив молочну сироватку.

Увечері кінь-хазяїн наказав виділити для мене приміщення в шести ярдах від будинку та окремо від сарая єху. Це виявився невеликий старий хлів, де колись тримали тільки корів. Там було чисто, сухо й тепло. Я знайшов усередині солому, приготував ліжко і, знесилений після того, що мені довелося пережити в перший день після вигнання з власного корабля, міцно заснув.

Відтоді моїм головним заняттям було вивчення кінської мови.

Усі в будинку, починаючи з хазяїна і закінчуючи слугами, старанно мені в цьому допомагали. Їм здавалося дивом, що така дика тварина, як я, виявляє ознаки розуму. Цей парадокс мене вже анітрохи не бентежив…