Аж тут виникло нове ускладнення: мій хазяїн попросив мене розтлумачити, що означає слово «сплатити» і чому служителі закону витрачають стільки сил на те, щоб завдавати шкоди своїм ближнім і кривдити їх.
Мені довелося пояснити цікавому й наполегливому гуїгнгнмові, що таке гроші, з чого їх зроблено, яка цінність благородних металів і яку роль вони відіграють у житті моїх співвітчизників. Я сказав, що якби єху мав велику кількість грошей, то він міг би придбати все, що йому заманеться: гарний одяг, будинки й землі, меблі, їжу, напої, слуг і навіть дружин. Наші єху цінують багатство понад усе на світі. Завдяки грошам заможні підкорюють собі бідних і зискують із плодів їхньої праці. На тисячу вбогих припадає один багатій, і слід чесно зізнатися, що більшість нашого народу ледве животіє, одержуючи наймізернішу платню за тяжку працю, і все це заради того, щоб незначна меншість могла жити не знаючи лиха.
Мій співбесідник вважав це несправедливим, адже всі від народження мають право на свою частку земних благ. Він докладно розпитав мене, як живуть у нас заможні єху, та особливо його зацікавила наша їжа, способи її добування й приготування. «Чому її не вистачає на всіх?» – спитав він. Я відповів, що бідні харчуються просто, а багатії люблять поласувати. Я перелічив різні страви й додав, що за багатьма делікатесами, фруктами, прянощами й напоями доводиться відряджати кораблі в дуже далекі країни. Іноді здійснюють навколосвітню подорож, щоб добути для якоїсь знатної родини щось незвичайне з їжі. Я не кажу вже про посуд, який примхливі багатії використовують для своїх трапез.
Мій гуїгнгнм на це зауважив, що в нас, мабуть, надзвичайно бідна країна, якщо не вдається як слід прогодувати все населення.
Вразило його ще й те, що нам бракує джерельної води та доводиться привозити питво з заморських країн. Я пояснив, що води в нас удосталь, а напої – це дещо інше. Вони потрібні для того, щоб веселитися й забувати про тяготи життя. Англія, за підрахунками вчених, може виробляти втричі більше їстівного, ніж здатні з’їдати її мешканці, але наші багаті єху не вдовольняються цими продуктами, а виписують собі з-за моря делікатеси й вина, щоб подражнити свій витончений смак. Навзамін ми посилаємо в інші країни різні необхідні вироби. Цей обмін товарами називається торгівля. Торговці – народ кмітливий та спритний, проте не всі можуть займатися торгівлею, хтось має виробляти товари, орати землю, зводити будинки. Одяг, який на мені, пошили чиїсь умілі руки, та я ніколи не дізнаюся, хто зіткав сукно і покроїв оцей сюртук. Мій будинок цеглинка за цеглинкою виклали муляри, хліб, який я їв, вирощували селяни, корабель, на якому я плавав, збудували на верфі майстри…
Як нелегко було пояснити це все розумному коневі!
В одній з бесід ми торкнулися теми англійської знаті. І мій хазяїн зробив мені несподіваний комплімент, на який я зовсім не заслуговував. Він сказав, що я, вочевидь, походжу зі шляхетної та вельможної родини, оскільки кольором шкіри, будовою тіла й манерами значно відрізняюся від єху країни гуїгнгнмів. Причому я досить освічений, охайний, маю здібності до мов і чемний.
Я подякував моєму співбесідникові, проте запевнив його, що він помиляється. Мої батьки були прості люди, порядні в усьому, але не майновиті й не вельможні. І додав, що наша англійська знать зовсім не така, якою він її уявляє.
Її молодих представників від самого дитинства виховують у неробстві та розкошах. Так-сяк закінчивши навчання, золота молодь байдикує, розважаючись грою в карти, гульнею та сумнівними зв’язками. Життя їхнє порожнє й не має користі для суспільства. Протринькавши статки батьків, нащадки вельможних родів заради грошей одружуються з дівчатами з заможних сімей, але низького походження. Наречені їхні, як правило, дурні, негарні, хворобливі, чоловіки ставляться до них презирливо. Від таких шлюбів народжуються кволі діти. І не дивно – адже здорове й міцне тіло у знатних людей вважається чимось непристойним. А хирявість, землястий колір обличчя та млявий вигляд є ознаками благородної крові. Словом, духовні вади аристократів цілком відповідають фізичним і являють собою жахливу суміш пихатості, глупоти, невігластва, примх, розбещеності й погорди.
Може здатися не зовсім правильним, що я виставив вади людського племені на позір перед свійською твариною. Та зізнаюся чистосердо – порівняння дивовижних чотириногих із людиною було зовсім не на користь останньої та докорінно змінило мій погляд на людське плем’я. Я дійшов висновку, що не треба щадити його, адже я прагнув бути чесним не тільки перед своїм проникливим хазяїном, а й перед собою. Я лише трохи жалів себе та своїх співвітчизників, оскільки чи знайдеться у світі людина, яка б не була прихильна до місця свого народження?
Читать дальше