Обличчя патагонця, незважаючи на барвистий малюнок на ньому, мало спокійний, величний вираз, а поза була сповнена гідності. Майор указав лордові на індіанця, і вони вдвох подалися до уступу. Патагонець зробив два кроки назустріч – і Гленарван вдячно потиснув йому руку. В очах Едварда Гленарвана, в його обличчі, у всій його зовнішності променіло почуття палкої подяки. Патагонець злегка нахилив голову та мовив кілька слів, яких ані майор, ані лорд не зрозуміли. Тоді, уважно придивившись до чужоземців, патагонець заговорив іншою мовою, але й цього разу порозумітися не вдалося. Втім, деякі з вимовлених тубільцем слів здалися Гленарвану схожими на іспанські – він знав кілька фраз цією мовою.
– Ви розмовляєте по-іспанськи? – спитав він.
Індіанець кивнув.
– Чудово, – заявив майор, – тоді справа за нашим другом Паганелем. Як добре, що йому спало на думку вивчати саме іспанську!
Покликали Паганеля, і той привітався з індіанцем із суто французькою чемністю. Широко відкриваючи рота і повільно вимовляючи слова, він сказав:
– Ви добра людина!
Тубілець уважно вислухав, але у відповідь із його вуст не пролунало жодного звуку.
– Здається, не виходить, – здивувався географ.
– Можливо, ви не зовсім правильно ставите наголоси? – припустив майор.
– Не знаю. Вимова якась диявольська!
Паганель знову повторив фразу, але без успіху.
– Vos compriendes? Ви розумієте мене? – відчайдушно крикнув Паганель.
– No comprendo! – нарешті вимовив незнайомець. – Не розумію!
– Хай мене повісять на ріжковому дереві, якщо я можу розібрати хоч слово з його бісового діалекту! – Знову обернувшись до тубільця, француз іще раз спитав його, чи говорить той по-іспанськи, і дістав ствердний кивок у відповідь.
Паганель остовпів від подиву. Майор і лорд Гленарван перезирнулися.
– Мій учений друже, – з глузливою усмішкою вимовив Макнабс, – чи не стали ви знов, як завше, жертвою власної неуважності?
– Що ви маєте на увазі? – насупився географ.
– Річ у тім, що патагонець явно розуміє і говорить по-іспанськи. А ви? Чи не вивчили ви, бува, помилково яку-небудь іншу мову, вважаючи її за…
Паганель обурено перепинив майора.
– Цього не може бути, Макнабсе, – втрутився Гленарван.
– Тоді, дорогий Едварде, хай мосьє Паганель розтлумачить нам, що відбувається.
– Не буду я нічого розтлумачувати, – образився географ. – Ось книга, за якою я щодня вправлявся у вивченні іспанської. – По цих словах Паганель почав ритися в незліченних кишенях своєї куртки і нарешті витяг пошарпаний томик.
– Це що за твір? – Майор ледь поглянув на книжку.
– «Лузіади», [5]– сказав Паганель, – героїчна поема, яка принесла безсмертну славу Камоенсу!
– Що таке? – вигукнув лорд Гленарван. – Але ж Камоенс – португалець!
– Як?… – червоніючи з сорому, пробелькотів Паганель. – Виходить, увесь цей час я вивчав португальську?
Очі географа забігали за скельцями окулярів, а громовий регіт супутників, що обступили його, здавалося, приголомшив ученого. Лише патагонець був незворушний.
– Отакої! – вигукнув нарешті Паганель. – Ні, ви бачили такого роззяву: їхати до Індії, а опинитися в Чилі! Вивчати іспанську, а вивчити португальську! Ну, це вже занадто! З мене досить!
Сказавши так, невдаха-вчений і собі зареготав.
– Отже, ми залишилися без перекладача, – зауважив майор.
– О, це легко виправити, – гмикнув Паганель, – португальська та іспанська схожі, й це допоможе мені швидко порозумітися з патагонцем.
Учений сказав правду – вже за кілька хвилин йому вдалося обмінятися з тубільцем двома-трьома словами. Він з’ясував, що патагонця звуть Талькав і що це ім’я означає «Повелитель Грому». Мабуть, своє прізвисько він отримав за спритність і вміння користуватися вогнепальною зброєю.
Разом із тубільцем мандрівники повернулися до Роберта. Талькав мовчки поклав долоню йому на голову. Потім він уважно оглянув хлопчика, помацав забиті місця й садна на його тілі, після чого зірвав коло берега струмка кілька стебел дикої селери. Повернувшись, він почав ними розтирати Роберту тіло. Тепер хлопчику треба було лише кілька годин спокою, щоб одужати.
Тож вирішили на день і ніч залишитися в долині. Ні запасів, ані мулів у них більше не було, зате з’явився Талькав, досвідчений провідник. Саме він узявся забезпечити всім необхідним експедицію і для цього запропонував навідатися до індіанського селища, вгору проти течії струмка.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу