Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Близько першої години дня Гленарван та його супутники, украй розбиті й пригнічені, знов зійшлися на дні долини. Гостре страждання краяло серце лорда Гленарвана.

– Я не піду звідси без Роберта!

– Треба хоча б трохи відпочити, – сказав Паганель. – Незалежно від того, відновимо ми пошуки чи підемо далі.

– Ми залишимося тут, якщо того вимагає Едвард, – спохмурнівши, мовив Макнабс.

– Бідолашний хлопчина! – сказав Том Остін.

Майор вибрав місце в тіні ріжкових дерев у долині й дав наказ розбити тимчасовий табір. Кілька ковдр, зброя, трохи в’яленого м’яса та рису – це все, що вціліло після катастрофи. Поблизу жебонів струмок. Малреді розклав багаття і незабаром подав лордові Гленарвану кухоль гарячого чаю, але той відмовився, залишившись незрушно сидіти на землі.

З настанням сутінків Гленарван знову пішов блукати по схилах. Він увесь час прислухався, сподіваючись почути голос Роберта. Лорд проблукав у горах усю ніч, і лише вдосвіта друзям вдалося силоміць відвести його в табір.

Майор спробував підбадьорити Гленарвана, відвернути його думки від страшного лиха, але той, здавалося, не чув ані слова. Нарешті лорд пробурмотів:

– Час вирушати, але почекаймо ще бодай годину.

Ніхто не заперечив, і година розтяглася до полудня.

Зненацька лорд Гленарван підвів догори руку і завмер, указуючи на крихітну чорну цятку високо в небі.

– Погляньте туди! – скрикнув він.

Тим часом чорна цятка збільшилася, перетворившись на величезного птаха, що ширяв у вишині.

– Це кондор, – першим визначив Паганель.

– Він спускається… – сказав Гленарван.

Хижого птаха вже можна було побачити досить виразно. Слід сказати, що в цих місцевостях кондор досягає надзвичайно великих розмірів. Він зненацька нападає на овець, кіз, телят на пасовищах, а потім, учепившись кігтями в жертву, злітає з нею на величезну висоту. Звичайно кондор ширяє на висоті декількох тисяч футів і, залишаючись невидимим, зірко оглядає землю в пошуках здобичі.

Птах стрімко знижувався, наближаючись, і вже почав окреслювати кола – ніби шукав здобич. Потім кондор зник за прямовисними скелястими стрімчаками, а за кілька секунд уже знову ширяв у небі, тільки тепер він летів набагато повільніше, обтяжений здобиччю.

Усі мандрівники зойкнули від жаху – в кігтях кондора погойдувалося нерухоме тіло Роберта Ґранта. Хижак нарешті помітив людей і, сильно змахуючи дужими крильми, поспішав зникнути з їхнього поля зору зі своєю здобиччю.

– Стріляйте! – закричав Гленарван. – Хай краще Роберт розіб’ється об скелі, ніж…

Майор Макнабс зловив кондора на мушку карабіна, але не встиг спустити курок: у долині пролунав постріл; білий димок злетів між базальтовими глибами, і величезний птах почав стрімко знижуватися, не розтискаючи пазурів. Навіть не замислившись про те, хто зробив цей рятівний постріл, усі поспішили до кондора, що впав на березі струмка. Тіло хлопчика закривали величезні розпростерті крила мертвого птаха.

Лорд Гленарван вирвав нерухомого Роберта з пазурів кондора, поклав на траву й припав вухом до його грудей.

– Він дихає! Живий…

Хлопчика миттю роздягли, змочили його обличчя водою й обережно поклали на пончо. Роберт поворухнувся, розплющив очі, озирнувся й прошепотів:

– О, це ви, сер!..

Від хвилювання, що охопило його, лорд Гленарван не зміг нічого відповісти. Впавши навколішки біля дивом урятованого хлопчика, він беззвучно заплакав із радості.

Уникнувши однієї страшної небезпеки, Роберт потрапив під нову загрозу: його ледь не задушили в обіймах. Потім усі згадали про того, хто зробив такий влучний постріл, і заповзялися розшукати невідомого рятівника.

Та шукати нікого не довелося: на уступі, край підніжжя гори, зіпершися на довгоствольну рушницю, незрушно стояв, спостерігаючи за мандрівниками, височенний на зріст чолов’яга. Незнайомець мав міцну статуру, широкі плечі й довге темне волосся, стягнуте шкіряним ремінцем. Зріст його був набагато більшим за шість футів, бронзово-смугляве обличчя було розмальоване по-бойовому в червоно-біло-чорні кольори. Вбраний він був у традиційний для мешканця патагонського пограниччя плащ зі шкури гуанако. Під плащем видно було одяг із лисячого хутра, стягнутий паском. Взуття незнайомця було зроблене з бичачої шкіри і на кісточках перев’язане тонкими ремінцями.