Джек Лондон - Біле Ікло

Біле Ікло знав, чому його б’ють. Коли Сірий Бобер обкрутив ремінь навколо його шиї й передав інший кінець Красунчикові Сміту, Біле Ікло зрозумів, що його бог бажає, щоб він рушив із цим потворним чоловіком. І коли той прив’язав його у форту й пішов, він збагнув, що Красунчик Сміт хоче, щоб він залишився там. Таким чином, він учинив проти волі обох богів і дістав заслужену кару. Йому й раніше доводилося бачити, що собаки переходили від одного хазяїна до іншого й також зазнавали побоїв, коли тікали від нового власника.

Біле Ікло був дуже розумним, але все-таки деякі риси були розвинені в ньому ще сильніше за розум – однією з таких прикмет була відданість. Він не любив Сірого Бобра, але, навіть усупереч його волі, знаючи, що він накличе на себе його гнів, залишався відданим хазяїнові. Отут він нічого не міг удіяти. Ця відданість була характерною рисою його породи, особливістю, що вирізняла його родичів із-поміж решти тварин і давала змогу вовкам і диким собакам стати друзями людини.

Побивши Білого Ікла, Красунчик Сміт поволік його назад у форт і цього разу прив’язав на ціпок. Але нелегко відмовитися від свого божества; так думав і Біле Ікло. Сірий Бобер став його власним обраним богом, і вовк був прихильний до нього й не міг відмовитися від нього, навіть попри його волю. Сірий Бобер зрадив його й покинув, але це нітрохи не вплинуло на Білого Ікла. Недарма він добровільно віддався Сірому Бобру тілом і душею, нелегко було зруйнувати узи, що їх зв’язували…

Отже, уночі, коли всі мешканці форту вже спали, Біле Ікло знову скористався своїми зубами. Ціпок, яким його прив’язали, був зроблений із міцного сухого дерева й до того ж причеплений так близько до його шиї, що він ледве міг дістатися його. Тільки завдяки страшному напруженню мускулів і різкому повороту голови йому вдалося вп’ястися в ціпок зубами, а також знадобилося неабияке терпіння й чимало годин завзятих зусиль, щоб нарешті його перегризти. Не кожен собака здатний на таку штуку. Але Біле Ікло зміг домогтися свого, і рано-вранці він пішов із форту, волочачи за собою уривок ціпка, що теліпався на шиї.

Він був розумний, але якби керувався самим тільки розумом, то не повернувся б до Сірого Бобра, що двічі зрадив його. Відданість змусила його прийти до колишнього хазяїна, і той зрадив його втретє. І знову він підкорився, коли Сірий Бобер обкрутив ремінь навколо його шиї. Красунчик Сміт знову прийшов по нього. Цього разу його побили ще сильніше…

Сірий Бобер тупо дивився, як біла людина розмахує батогом; він не заступився за Білого Ікла: вовк більше не належав йому. Коли побиття закінчилося, Біле Ікло відчув себе зовсім хворим. Південний собака здох би від таких побоїв, але він пройшов сувору школу життя й сам був скроєний з міцного матеріалу. Надто сильна була в ньому життєва хватка. Проте все-таки він почувався кепсько. Спочатку вовк не в змозі був рухатися, і Красунчикові Сміту довелося чекати цілих півгодини, поки він трохи оклигав, а потім, напівосліплений, ледве тримаючись на ногах, Біле Ікло підвівся й поплентався за білою людиною.

Але тепер Красунчик Сміт посадив його на ланцюг, що не піддавався зубам, і Біле Ікло марно намагався вирвати кільце, угвинчене в товстий стовбур. Через кілька днів Сірий Бобер, що протверезів і вкрай розорився, вирушив у далеку подорож нагору по Дикобразовій річці до річки Макензі. Біле Ікло залишився в Юконі, ставши власністю жорстокого й напівбожевільного звіра. Але що може знати пес про божевілля? Для нього Красунчик Сміт був справжнім, хоча й лютим божеством. У найгіршому разі він був несамовитим божеством, але Біле Ікло не розумів цього; він знав тільки, що йому слід коритися цьому новому хазяїнові й виконувати всі його забаганки й примхи.

Під орудою божевільного бога Біле Ікло перетворився на справжнього демона. Його посадили на ланцюг у будці за фортом, і тут Красунчик Сміт дражнив його й доводив до нестями витонченими тортурами. Чоловік цей незабаром помітив, що Біле Ікло не витримує сміху, і ніколи не проминав нагоди розлютити його своїми кпинами. Він реготав голосним огидним сміхом, тикаючи пальцем на Білого Ікла. У такі хвилини розум залишав бідолаху, і він ставав навіть божевільнішим за свого господаря.

Раніше Біле Ікло був тільки ворогом собачої породи, і лютим ворогом. Тепер, натомість, він зробився ворогом усього живого й став іще лютішим, аніж колись. Красунчик Сміт доводив його до такого стану, що він починав сліпо й безпричинно ненавидіти геть усе. Він ненавидів ланцюг, яким був прив’язаний, людей, котрі спостерігали за ним крізь ґрати будки, собак, що супроводжували їх і зловтішно гарчали на нього, радіючи його безпорадності. Він ненавидів навіть дерево, з якого зроблена була його будка. Проте найдужче він ненавидів Красунчика Сміта.