Джек Лондон - Біле Ікло

Зрештою всі гроші, майно й лютий настрій – усе зійшло нанівець. Залишилася єдина спрага, що не вгамовувалася й зростала з кожним тверезим подихом. Отут Красунчик Сміт знову заговорив із індіанцем про продаж Білого Ікла, але цього разу він запропонував заплатити за нього не доларами, а пляшками, і Сірий Бобер почав слухати охоче.

– Якщо ти спіймаєш його, можеш узяти собі, – були його останні слова.

Пляшки були доставлені, але через два дні Красунчик Сміт зажадав від Сірого Бобра, щоб той спіймав собаку сам.

Якось увечері Біле Ікло пробрався з лісу до стоянки й полегшено зітхнув. Грізний білий бог уже пішов. Кілька днів поспіль він робив наполегливі спроби прибрати до рук Білого Ікла, і останній змушений був ховатися. Він не знав, яким злом загрожують йому ці руки, але відчував, що від них не слід чекати добра й що краще їх уникати.

Але ледве він улігся, як Сірий Бобер, похитуючись, підійшов до нього й обв’язав навколо його шиї ремінь. Він сів поруч із ним, тримаючи в одній руці кінець ременя, в іншій індіанець тримав пляшку, яку він час від часу перехиляв собі в горло.

Минула година, і шум кроків сповістив їх про чийсь прихід. Біле Ікло перший почув ці кроки й наїжачився; Сірий Бобер безтямно трусив головою. Біле Ікло спробував обережно висмикнути ремінь із рук хазяїна, але пальці міцно стискали його, і Сірий Бобер опам’ятався.

Красунчик Сміт увійшов і зупинився над Білим Іклом. Той тихо загарчав на страшну істоту, стежачи за рухом його рук. Одна рука витягнулася й зависла над Білим Іклом; гарчання його підсилилося. Рука повільно опускалася над його головою, а Біле Ікло весь зіщулився та спідлоба дивився на руку, гарчачи все голосніше в міру того, як вона наближалася до нього. Раптом він роззяв пащу й кинувся на Красунчика, як змія. Рука відсмикнулась, і зуби його клацнули в повітрі. Сміт злякався й розгнівався. Сірий Бобер ударив Білого Ікла по голові, і той слухняно ліг на землю.

Однак він і далі з підозрою стежив за рухами людей. Він побачив, як Сміт вийшов і повернувся з грубезним дрюком. Потім Сірий Бобер передав йому кінець ременя. Сміт зібрався йти; ремінь натягнувся; Біле Ікло впирався. Тоді Сірий Бобер кількома ударами дрюка змусив його підвестися. Вовк підкорився, але, підхопившись, кинувся на людину, що збиралася забрати його. Красунчик Сміт не відскочив; він очікував цього. Він сильно вдарив вовка, затримавши стрибок на півшляху, і змусив його лягти на землю. Сірий Бобер зареготав і схвально махнув головою. Сміт знову потяг за ремінь, і Біле Ікло, приголомшений ударом, трохи шкутильгаючи, поплентався за ним.

Він не повторив нападу; одного удару дрюка було досить, щоб переконати його в тому, що боги знають свою справу, і він був занадто розумний, щоб боротися з неминучим. Тому він похмуро рушив за Красунчиком Смітом, підібгавши хвоста і стиха гарчачи. Красунчик Сміт напружено стежив за ним, тримаючи дрюк напоготові.

Повернувшись у форт, Красунчик Сміт міцно прив’язав Білого Ікла й пішов спати. Біле Ікло почекав цілу годину, потім удався до своїх зубів, через десять секунд перегриз ремінь і опинився на волі. Зуби його працювали на славу. Він перегриз шкіру поперек так акуратно, що можна було подумати, начебто її перерізали ножем. Біле Ікло глянув на форт, злобливо загарчав і, повернувшись, побіг назад до стоянки. Він не зобов’язаний був коритися цьому чужому, злісному богові. Він виявив покірність Сірому Боброві й належав тільки йому.

Але те, що відбулося першого разу, повторилося знову, хоча й дещо по-іншому. Сірий Бобер знову прив’язав його ременем і передав уранці Красунчикові Сміту. І ось тут якраз виявилася різниця. Красунчик Сміт побив його. Міцно прив’язаному Білому Іклу не залишалося нічого іншого, як тільки безсило лютитися й терпіти. У діло пустили і дрюк, і батіг; за все життя він не зазнавав такого чосу! Навіть прочуханка, задана йому колись Сірим Бобром, була ніщо порівняно з цією.

Красунчик Сміт захоплювався своєю роботою й розкошував. Він тішився виглядом своєї жертви, і очі його палали тьмяним вогнем, коли він прислухався до жалібних стогонів і безпорадного гарчання Білого Ікла, тому що Красунчик Сміт був немилосердний, як усі боягузи. Принижуючись і плазуючи перед сильними, він охоче зганяв свою злість на слабких. Усе живе любить владу, і Красунчик Сміт не був винятком. Не маючи змоги панувати над такими, як він сам, чоловік оцей відігравався на нижчих створіннях. Проте Красунчик Сміт не сам створив себе таким, і цього не можна було ставити йому в провину. Він народився на світ зі знівеченим тілом і грубою душею, і світ неприязно зустрів його.