Чарльз Диккенс - Пригоди Олівера Твіста

– Ліхтарем, панночко, – гукнув Брітлз, притуляючи руку до рота, щоб краще було чути.

Куховарка й покоївка полетіли нагору повідомити господинь про те, що містер Джайлз спіймав розбійника, а лютівник почав приводити до пам’яті Олівера, щоб той, бува, не помер перше, ніж його повісять. Серед цього гармидеру раптом почувся ніжний жіночий голос, від якого весь галас затих умент.

– Джайлзе, – прошепотів цей голос згори.

– Я тут, панночко, – відповів Джайлз, – не турбуйтесь, я живий і здоровий. Він не дуже пручався. Я його умить подолав.

– Тс… ви налякали тітоньку ще гірше, аніж самі злодії, – відповіла молода дівчина. – А чи це нещасне створіння тяжко поранене?

– Безнадійно, – з величезним самозадоволенням відповів містер Джайлз.

– Ось-ось відійде, панночко! – гукнув Брітлз, так само дзвінко, як і перед тим. – Може, вам цікаво подивитися на нього, поки він ще не вмер?

– Замовкніть, будь ласка. Добрий чоловік, нема що казати! – провадила дівчина. – Постривайте хвилину, я тільки скажу два слова тітусі.

Легким ніжним кроком, як і її голос, дівчина зникла й за хвилю повернулася з наказом обережно віднести пораненого до кімнати містера Джайлза, а Брітлзові звеліла негайно запрягти коня і мчати до Чертсі по лікаря й констебля.

– Невже ви на нього так і не глянете, панночко? – спитав Джайлз, так пишаючись своєю здобиччю, немовби Олівер був якийсь надзвичайний птах, якого він бозна-як влучно підстрелив. – Ну хоч одним оком, панночко?

– Ні, ні, ні за що в світі, тільки не тепер. Бідолаха! Поводьтеся з ним добре, Джайлзе, заради мене! – відповіла дівчина й пішла.

Старий слуга глянув їй услід так гордо й ніжно, немовби вона була його власною дочкою; потім схилився до Олівера і з суто жіночою чулістю й обережністю допоміг перенести його нагору.

У привітній кімнаті, опорядженій без модної елегантності, але з великим старосвітським смаком і комфортом, снідали за дбайливо прибраним столом дві пані. Містер Джайлз у бездоганному чорному строї прислуговував їм. Він обрав собі позицію між буфетом і столом і мов скам’янів, струнко випроставши свій стан з гордо піднесеною, схиленою трохи набік головою; ліва нога його виступала вперед, праву руку він засунув за борт жилету, а в лівій, спущеній додолу, тримав тацю; вигляд у нього був гордий і самовпевнений.

Одна з пань була вже літня жінка, але трималася так гарно й рівно, що висока спинка її дубового стільця не була рівніша за її власну спину. Вона була вдягнена дуже дбайливо; загальний тон її убрання був старосвітський, проте в ньому почувався певний вплив новітньої моди, що дуже м’яко підкреслював усі переваги старого стилю, постать у неї була дуже горда й велична; руки її лежали спокійно складені на столі, а дуже блискучі й жваві очі, що не зблякли й не злиняли ще від довгих літ, пильно дивилися на її сусідку.

Це була молода дівчина в повній красі й первоцвіті свого життя.

Дівчині ще, мабуть, і сімнадцятий не минув; вона була так ніжно й гармонійно збудована, сама така тиха й ласкава, така чиста й хороша, що, здавалося, була створена не для землі й не для людей. Шляхетна високопіднесена мудрість, дивна для її молодих дівочих літ, світилася в її глибоких темно-синіх очах і на її чистому чолі, а проте в ній відчувалося щось привітне й радісне; від цього виразу її жваве рухливе обличчя мов променилося теплим світлом, і жодна тінь не застувала його; але найкраща за все була її усмішка – добра і щаслива. Дівчина запопадливо й зграбно господарювала за столом. Ззирнувшись випадково очима зі старою панею, вона весело відкинула назад свою рівно заплетену шовкову косу й подивилася на стареньку променистим поглядом з такою любов’ю і щирістю, що навіть святі небесні духи були б усміхнулися, якби глянули на неї в цю хвилю.

– Так, кажете, Брітлз поїхав до міста годину тому? – спитала стара пані після короткої мовчанки.

– Годину й двадцять хвилин, пані, – відповів містер Джайлз, витягнувши з кишені срібного годинника на чорній стьожці.

– Він завжди бариться, – провадила вона.

– Так, Брітлз був завжди ледаченьким хлопчиськом, пані, – відповів містер Джайлз. (Коли згадати, до речі, що Брітлз був ледаченьким хлопчиськом уже понад тридцять літ, то лишалося мало надії, щоб він став колись спритнішим.)

– З роками він усе ледачіє й ледачіє замість порозумнішати, – скаржилася господиня.