Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Лорд Віндермір ( обурено ). В такому разі я прошу вас негайно покинути цей дім. а перед Марґерит я за вас вибачуся.

Входить леді Віндермір і з фотографією в руці наближається до місіс Ерлін. Лорд Віндермір відступає поза канапу і під час подальшого діалогу стривожено стежить за місіс Ерлін.

Леді Віндермір. Пробачте, місіс Ерлін, що примусила вас чекати. Але я не могла ніде знайти цієї фотокартки. Кінець-кінцем відшукала її у чоловіковім покої – він її просто поцупив.

Місіс Ерлін ( бере у неї з рук фотокартку й розглядає її ). Я й не дивуюсь цьому, бо така чарівна світлина. ( Підходить до канапи разом з леді Віндермір і сідає поруч з нею. Знову придивляється до фотокартки .) Оце ж такий ваш синок! А як його звуть?

Леді Віндермір. Його назвали Джерардом – за іменем мого батька.

Місіс Ерлін ( кладе фотокартку на стіл ). Справді?

Леді Віндермір. Так. А якби народилась дівчинка, я назвала б її за іменем моєї матері. Мою маму звали так, як і мене, – Марґерит.

Місіс Ерлін. Моє ім’я також Марґерит.

Леді Віндермір. Невже ж?

Місіс Ерлін. А так. ( Хвилинна мовчанка .) Ваш чоловік сказав мені, що ви дуже шануєте пам’ять своєї матері.

Леді Віндермір. Всі ми маємо якісь ідеали в житті. Принаймні повинні мати. Мій ідеал – це моя матір.

Місіс Ерлін. Ідеали – небезпечна річ. Реальні факти – це краще. Вони ранять, але все-таки з ними краще.

Леді Віндермір ( хитаючи головою ). Якби я втратила свої ідеали, я втратила б усе.

Місіс Ерлін. Усе?

Леді Віндермір. Так. ( Пауза .)

Місіс Ерлін. А батько вам часто розповідав про вашу матір?

Леді Віндермір. Ні, це йому було надто боляче. Він казав мені, що мама померла за кілька місяців після мого народження. В його очах проступали сльози, коли він це говорив. А пізніше він просив мене більш не згадувати її імені. Навіть коли він чув це ім’я, його проймало якесь гнітюче почуття. Мій батько… правду кажучи, мій батько помер від розбитого серця. Він був такий нещасний у житті, що й не порівняти ні з ким.

Місіс Ерлін ( підводячись ). Боюся, що мені вже пора прощатись, леді Віндермір.

Леді Віндермір ( теж підводячись ). Ой ні, ще побудьте.

Місіс Ерлін. Ні-ні, краще не затримуватись, екіпаж мій, мабуть, досі вже вернувся. Я послала кучера з запискою до леді Джедбер.

Леді Віндермір. Артуре, а ти не міг би глянути, чи вернувся екіпаж місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Та не клопочіться цим, лорде Віндермір!

Леді Віндермір. Ні, Артуре, з’ясуй це, будь ласка.

Лорд Віндермір вагається хвилинку й дивиться на місіс Ерлін. Вона сидить незворушно. Він виходить.

( Леді Віндермір звертається до місіс Ерлін .) Ой, що я можу вам сказати? Таж цієї ночі ви врятували мені життя! ( Підходить до неї ближче .)

Місіс Ерлін. Тс-с! Не треба про це.

Леді Віндермір. Я мушу про це сказати! Я не можу допустити, щоб ви думали, наче я так запросто сприйняла вашу самопожертву. Ні в якому разі! Це ж така саможертовність! Я мушу все розповісти моєму чоловікові. Це мій обов’язок.

Місіс Ерлін. Ніякий це не обов’язок… В усякому разі, у вас он є обов’язок і перед кимось іншим. Ви кажете, що завдячуєте мені щось таке?

Леді Віндермір. Я завдячую вам геть усе.

Місіс Ерлін. Тоді віддячте мені мовчанням. Це єдиний для вас спосіб віддячитись. Не зіпсуйте небажаним розголосом на всі боки одним-одної доброї справи, яку я зробила у своєму житті. Те, що сталося цю ніч, нехай залишиться нашою таємницею, обіцяйте мені! Ви не повинні завдавати зайвих прикрощів своєму чоловікові. Навіщо ранити його кохання? Ви не повинні завдавати ран цьому почуттю. Кохання так легко вбити. Ох, як же легко його вбивається! Дайте мені слово, леді Віндермір, що ви ніколи йому не розповісте. Я наполягаю на цьому.

Леді Віндермір ( нахиляючи голову ). Це ваша воля, не моя.

Місіс Ерлін. Так, це моя воля. І ніколи не забувайте про свою дитину. Мені хочеться думати про вас, як про матір. І хочеться, щоб і ви думали про себе, як про матір.

Леді Віндермір ( підводячи погляд угору ). Відтепер я зажди так думатиму. Тільки раз у житті я забула про свою матір – якраз оцієї ночі. Якби ж то я пам’ятала про неї, то не повелася б так дурнувато, так гидотно.

Місіс Ерлін ( ледь помітно здригнувшись ). Тс-с, з цією ніччю вже скінчено.

Входить лорд Віндермір.

Лорд Віндермір. Вашого екіпажу ще нема, місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Це не має значення. Я візьму кеб. Пристойний кеб від солідної фірми – це найреспектабельніше. Тепер уже, дорога леді Віндермір, нам справді доведеться розпрощатись. ( Ступає кілька кроків до дверей .) Ой, а я й забула! Вам воно видасться безглуздою забаганкою, але, знаєте, мені страшенно сподобалось оце ваше віяло, що я вчора ненароком прихопила з вашого дому. Так ото чи не могли б ви передарувати його мені? Лорд Віндермір каже, що могли б. це його дарунок вам, я знаю.