Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Лорд Віндермір ( підходить до місіс Ерлін і говорить стишеним голосом ). Це так обурливо з вашого боку – вдертись сюди після того, як ви повелися цієї ночі.

Місіс Ерлін ( іронічно посміхаючись ). Мій любий Віндерміре, чемність має передувати повчанню!

Леді Віндермір ( повертаючись ). Але це фото занадто вже привабне – я не така гарна, як на ньому. ( Показує фотокартку .)

Місіс Ерлін. Ні, ви набагато гарніші, ніж тут зображено. Тільки чи нема у вас фотокартки разом з вашим синочком?

Леді Віндермір. Є. То ви хотіли б саме таку?

Місіс Ерлін. Так.

Леді Віндермір. Тоді зачекайте хвилинку, я принесу її вам. Вона у мене там нагорі.

Місіс Ерлін. Я перепрошую, що стільки завдаю вам клопоту, леді Віндермір.

Леді Віндермір ( підходячи до дверей праворуч ). Та ніякий це не клопіт, місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Дуже вам дякую.

Леді Віндермір виходить.

Щось ви не в доброму гуморі сьогодні, Віндерміре. З якої це причини? Ми з Марґерит чудово порозумілися.

Лорд Віндермір. Мені нестерпно бачити вас поруч з нею. Та й крім того – я не почув від вас правди, місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Ви хотіли сказати – вона не почула від мене правди.

Лорд Віндермір ( стоячи серед кімнати ). Я вже часом шкодую, що ви не розкрилися перед нею. Якби вона все знала, мені не довелося б цілих півроку переживати, тривожитись, не знати спокою. Але заради того, щоб моя дружина про це не довідалася – що її мати, яка віддавна вважається небіжчицею і яку вона оплакує, насправді не вмерла, і що ця розлучениця живе під прибраним ім’ям, що вона лиха здобичниця, в чому я тепер переконався, – отож аби це все приховати, я погодився сплачувати один за одним усі ваші рахунки й забаганки, ризикнувши піти на те, що сталося вчора, – на першу в житті сварку з дружиною. Ви не розумієте, що все це означало для мене. Та і як вам це зрозуміти? Але от послухайте: єдині гіркі слова, що зірвалися з її ніжних уст, були адресовані вам, і мені тепер гидко бачити вас поряд з нею. Ви плямуєте її невинність. ( Відходить трохи ліворуч .) І все ж я був думав, що попри всі ваші вади, ви бодай щира й чесна людина. Але виявилося, що й це ні.

Місіс Ерлін. А на чому ґрунтується цей ваш висновок?

Лорд Віндермір. Ви домоглися, щоб я запросив вас на бал до моєї дружини.

Місіс Ерлін. На бал до моєї дочки – це так.

Лорд Віндермір. Ви з’явились тут, але не минуло й години від вашого від’їзду звідси, як вас уже застають у помешканні неодруженого чоловіка – це ж привселюдна ганьба. ( Відходить у глибину кімнати .)

Місіс Ерлін. Так.

Лорд Віндермір ( обертаючись до неї ). Через це я маю підстави вважати вас тим, чим ви є – нікчемною і розпутньою жінкою. Я маю підстави ніколи не пускати вас на поріг цього дому й заборонити вам близько підходити до моєї дружини…

Місіс Ерлін ( холодно ). Ви хотіли сказати – до моєї дочки.

Лорд Віндермір. Ви не маєте права називати її своєю дочкою. Ви залишили її, кинули, коли вона була ще немовлям, кинули заради коханця, котрий у свою чергу кинув і вас.

Місіс Ерлін ( підводячись ). Ви гадаєте, лорде Віндермір, що це робить йому честь?… Чи, може, мені?

Лорд Віндермір. Йому, як я тепер бачу.

Місіс Ерлін. Бережіться – я раджу вам обережніш висловлюватись.

Лорд Віндермір. Ну, задля вас мені нема чого оглядатись на слова. Ви для мене вже ніяка не загадка.

Місіс Ерлін ( дивлячись йому просто в вічі ). Я в цьому сумніваюся.

Лорд Віндермір. І даремно. Двадцять років ви прожили без своєї дочки і ні разу не згадали про неї. Але раптом котрогось дня ви з газет вичитали, що вона стала дружиною заможного молодика. Вам це видалося доброю нагодою поживитись. Ви зрозуміли, що я погоджусь на будь-що, аби моя жінка не довідалася про цю свою ганьбу – яка в неї матір, І тоді ви заходились мене шантажувати.

Місіс Ерлін ( знизуючи плечима ). Не вживайте таких бридких слів, Віндерміре. Це вульгарно. Але я справді побачила для себе певну нагоду і скористалася нею.

Лорд Віндермір. Так, скористалися. А сьогодні вночі вас викрили, і всі ваші задуми пішли з димом.

Місіс Ерлін ( загадково посміхаючись ). Маєте слушність, сьогодні вночі все це пішло з димом.

Лорд Віндермір. Щодо вашої витівки з віялом моєї дружини, яке ви звідси прихопили, а потім залишили на видноті в помешканні Дарлінґтона, – то це й зовсім не можна вибачити. Мене від цього віяла тепер аж верне. Я не дозволю жінці навіть до рук його взяти. Воно для мене наче покрите брудом. Краще б ви не приносили його, а залишили собі.