Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Віндермір. Чому ти так кажеш?

Лорд Віндермір ( беручи її за руку ). Марґерит, я гадав, що в пересудах приписували місіс Ерлін більше гріхів, ніж насправді вона мала. Я гадав, що вона хоче стати порядною і вернутись у те товариство, з якого було її усунуто через якусь там хвилеву дурість, хоче зажити пристойним життям. Я повірив в її розповідь… і помилився. Вона безпутня жінка, вкрай безпутня.

Леді Віндермір. Артуре, Артуре, – не говори з таким осудом ні про яку жінку! Я тепер не думаю так наївно, ніби можна ділити людей на порядних і безпутніх, немов це окремішні раси чи породи. В тих, кого називають порядними жінками, може критись чимала жахіть – напади божевільної нерозважливості, затятості, гріховності. А ті, яких прийнято прозивати безпутніми жінками, можуть переживати муки й каяття, їх стає на жалість і самопожертву. І я зовсім не думаю, що місіс Ерлін безпутня жінка… Я навіть певна, що вона не така.

Лорд Віндермір. Але її не можна терпіти, дитя моє. Ти не повинна з нею бачитись, а вона хай собі там скільки мога силкується нам зашкодити. Їй не місце в пристойному товаристві.

Леді Віндермір. Але я хочу її побачити. Я хочу, щоб вона сюди приїхала.

Лорд Віндермір. Ні, нізащо!

Леді Віндермір. Раз вона побувала тут, як твій гість. А вдруге вона має побути вже як мій гість. Так буде тільки справедливо.

Лорд Віндермір. Вона взагалі не повинна була б і на поріг сюди ступати.

Леді Віндермір ( підводячись ). Про це, Артуре, вже пізно говорити. ( Відходить убік .)

Лорд Віндермір ( і собі підводячись ). Марґерит, якби ти знала, де місіс Ерлін провела ніч, від’їхавши вчора звідси, ти б не погодилась навіть просто побути з нею в одній кімнаті. Це був такий сором, що й не сказати.

Леді Віндермір. Артуре, мені вже несила далі терпіти. Я мушу все розповісти тобі. Минулої ночі…

Входить Паркер з тацею, на якій віяло леді Віндермір і чиясь візитка.

Паркер. Місіс Ерлін заїхала віддати віяло міледі, яке вона вчора помилково взяла. А на візитці записка місіс Ерлін.

Леді Віндермір. Ой, запросіть місіс Ерлін, щоб зайшла сюди. ( Читає записку .) Скажіть, що я буду дуже рада її побачити.

Паркер виходить.

Вона, Артуре, хоче побачитись зі мною.

Лорд Віндермір ( бере візитку й читає ). Марґерит, я прошу тебе цього не робити. Або хоча б дозволь, щоб я спершу поговорив з нею. Вона небезпечна жінка. Страшенно небезпечна. Ти не усвідомлюєш, чим ризикуєш.

Леді Віндермір. Але я повинна побачитися з нею.

Лорд Віндермір. Дитя моє, тебе може спіткати в цій розмові щось дуже прикре. Не рвися на зустріч. Я рішуче певен, що мені треба першим з нею побачитись.

Леді Віндермір. Чому тобі треба першим?

Входить Паркер.

Паркер. Місіс Ерлін.

Входить місіс Ерлін. Паркер виходить.

Місіс Ерлін. Доброго дня, леді Віндермір! ( До лорда Віндерміра .) Доброго дня вам! Знаєте, леді Віндермір, я дуже шкодую за цю прикру пригоду з вашим віялом. Мені в голові не вкладається, як могла зі мною статись така безглузда необачність. Це дурість просто неймовірна. А що я проїздила повз ваш будинок, тож і вирішила при цій нагоді особисто повернути вам ваше віяло і перепросити навіть кілька разів за свою неуважність. Ну і заодно попрощатися з вами.

Леді Віндермір. Попрощатися? ( Підходить разом з місіс Ерлін до канапи і сідає поруч з нею .) То ви вже від’їжджаєте, місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Так. Я знов їду жити закордоном. Англійський клімат мені не виходить на добре. Тут мене непокоїть… серце, і я мушу вжити якихось заходів. Мені любіше мешкати на півдні. В Лондоні занадто великий туман… та й поважних людей забагато, – це я вже до лорда Віндерміра. Не знаю, чи то туман породжує поважних людей, а чи то вони породжують туман, – але все це діє мені на нерви. Так ото я й від’їжджаю поїздом сьогодні надвечір.

Леді Віндермір. Сьогодні надвечір? А мені ж дуже хотілося побувати в гостях у вас.

Місіс Ерлін. Щиро дякую вам за цей намір. Але боюся, що я таки не можу відкладати з від’їздом.

Леді Віндермір. І я більш ніколи вже не побачуся з вами, місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Либонь, що так. життя розводить нас по різних краях. Але я попросила б у вас одну невеличку річ на пам’ять. Чи не подарували б ви мені своєї фотокартки, леді Віндермір? Я була б страшенно вдячна вам!

Леді Віндермір. Ой, та я залюбки! У мене якраз одна лежить на отому столі. Зараз я вам її покажу. ( Іде до бюро в глибині кімнати праворуч .)