Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джон Ворзінґ, почесний мировий суддя

Елджернон Монкріф

Преподобний канонік Чезюбл, доктор теології

Містер Ґрібсбі, повірений

Мерімен, дворецький

Лейн, служник

Моултон, садівник

Леді Брекнел

Вельмишан. Ґвендолен Ферфакс

Сесілі Кард’ю

Міс Призм, гувернантка

Дія перша . Помешкання Елджернона Монкріфа на Гаф-Мун-стріт, [194]Вест-Енд, Лондон.

Дія друга . Сад у маєтку Ворзінґа, місто Вултон. [195]

Дія третя . Вітальня в маєтку Ворзінґа, місто Вултон.

Дія четверта . Та сама вітальня в маєтку Ворзінґа.

Час дії – наші дні.

Мала вітальня в помешканні Елджернона. Покій умебльовано розкішно й мистецьки продумано. З суміжної кімнати чути звуки фортепіано.

Лейн накриває стіл для чаю.

Музика змовкає, і до вітальні входить Елджернон.

Елджернон. Лейне, ви чули, що я грав?

Лейн. Підслуховувати – це, мені здається, нечемно, сер.

Елджернон. Ну й шкода – тобто вас шкода, Лейне. Я граю не дуже точно – точністю кожен може похвалитись, – але в мене дивовижна експресія. Моє виконавство емоційне, в цьому його сила. Щодо наукової педантичності, то я полишаю її для життєвої прози.

Лейн. Так, сер.

Елджернон. До речі, як уже зайшла мова про життєву прозу, – ви, Лейне, приготували бутерброди з огірками для леді Брекнел?

Лейн. Так, сер.

Елджернон. Гм… А де вони?

Лейн. Ось де, сер. ( Показує на таріль з бутербродами .)

Елджернон ( оглядає їх, бере два бутерброди й сідає на канапі ). Ага… Між іншим, Лейне, з ваших записів я бачу, що коли у мене в четвер обідали лорд Шормен і містер Ворзінґ, було спожито вісім пляшок шампанського.

Лейн. Так, сер, вісім пляшок шампанського і ще пінту пива.

Елджернон. А чому це так повелося, що в неодружених господарів шампанське неодмінно випиває челядь? Я запитую просто з цікавості.

Лейн. Мабуть, тому, що це вино найвищого ґатунку, сер. А в родинних домівках, як я часто завважував, рідко буває шампанське належної якості.

Елджернон. Сили небесні! Невже шлюбний стан аж так розбещує?

Лейн. Мені здається, сер, у шлюбному житті чимало приємного. Щоправда, сам я не так уже й досвідчений в цьому. Я тільки раз був одружений. Та й то лише внаслідок непорозуміння між мною і однією юною особою.

Елджернон ( байдужим тоном ). Я не думаю, що ваші приватні стосунки, Лейне, дуже мене цікавлять.

Лейн. Таки так, сер, – це не вельми цікаво. Я й сам ніколи про них не думаю.

Елджернон. І маєте в цьому рацію. Можете бути вільні, Лейне, дякую вам.

Лейн. Дякую, сер. ( Обертається в бік дверей .)

Елджернон. Тільки передайте мені ще один бутерброд.

Лейн. Зараз, сер. ( Повертається до столу, бере таріль з бутербродами й підносить господареві, після чого виходить .)

Елджернон. Лейнові погляди на шлюб ніби трохи легковажні. Але ж і справді – якщо представники нижчої верстви не будуть для нас взірцем, то взагалі який з них пожиток? Вони, як клас, начебто зовсім позбавлені почуття моральної відповідальності.

Входить Лейн.

Лейн. Містер Ернест Ворзінґ.

Входить Джек. Лейн виходить.

Елджернон. О, здоров будь, любий Ернесте! Що тебе привело до Лондона?

Джек. Та що ж – насолоди, насолоди! Хіба щось інше може людину кудись вести? А ти, Елджі, бачу, як завжди, жуєш?

Елджернон ( стримано ). Я вважаю, що в пристойному товаристві так годиться – о п’ятій годині трохи перекусити. А де тебе носило після четверга?

Джек ( сідаючи на канапі ). Я був на провінції.

Елджернон. І що там такого робив?

Джек ( скидаючи рукавички ). Коли ти в Лондоні – розважаєшся сам. А на провінції мусиш розважати інших. Це страх як нудно.

Елджернон. А кого саме ти розважав?

Джек ( безтурботний голосом ). Та! Сусідів, сусідів.

Елджернон. Але в тебе там, у Шропширі, [196]є гарні сусіди?

Джек. Ні, вони такі докучні, що й не сказати! Я ніколи з ними не розмовляю.

Елджернон. То це для них, очевидячки, величезна усолода! ( Підходить до столу й бере бутерброд .) До речі, я правильно назвав твоє графство – Шропшир?