Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Джек. Ну, як уже тебе це так цікавить, то в мене є тітонька на ім’я Сесілі.

Елджернон. Тітонька!

Джек. Атож. Чарівна така бабця. Вона мешкає в Танбридж Велсі. [197]Так що давай сюди портсигар, Елджі.

Елджернон ( відступаючи за канапу ). Але чому вона називає себе маленькою Сесілі, якщо вона твоя тітонька й мешкає в Танбридж Велсі? ( Читає .) «Від маленької Сесілі з найніжнішою любов’ю…»

Джек ( підступивши до канапи і спираючись на неї коліном ). Мій любий, що тут такого дивного? Одні тітоньки великі на зріст, інші маленькі. Це така справа, що вже кожна з них сама може вирішувати, якою їй бути. Тобі здається, що кожній тітоньці неодмінно треба бути схожою на ту, яку ти маєш! Це абсурд! Давай сюди портсигар, та й по-всьому. ( Наближається до Елджернона .)

Елджернон. Воно то так, але чому твоя тітонька називає тебе своїм дядечком? «Від маленької Сесілі з найніжнішою любов’ю – моєму дорогому дядечкові Джеку». Я не заперечую, що тітонька може бути собі «маленькою», але чому тітонька, хоч би яка вона зростом, повинна називати власного небожа дядечком – мені в голові не вкладається. Та й твоє ім’я зовсім не Джек, а Ернест.

Джек. Не Ернест, а Джек.

Елджернон. Однак ти завжди казав мені, що тебе звуть Ернестом! Я відрекомендовував тебе всім як Ернеста. Ти озивався на ім’я Ернест. І виглядом ти такий поважний, яким і має бути Ернест. Тобі це ім’я личить, як нікому на світі. Безглуздо заперечувати, що Ернест не твоє ім’я. Воно стоїть на твоїх візитках. Ось одна з них. ( Витягає візитну картку з портсигару .) «Містер Ернест Ворзінґ, помешкання Б-4, Олбені, Захід». Я збережу її як доказ, що твоє ім’я таки Ернест, якщо ти ще колись надумаєш заперечувати це мені, або Ґвендолен, або ще комусь. ( Ховає візитку в кишеню .)

Джек. Ну якщо вже ти так хочеш, то моє ім’я – Ернест у Лондоні й Джек на провінції, а портсигар мені подарували на провінції.

Елджернон. Але все-таки це не прояснює того, чому твоя маленька тітонька Сесілі, що мешкає в Танбридж Велсі, називає тебе дорогим дядечком. Облиш це грання, любий братчику, – викладайся краще до кінця.

Джек. Мій любий Елджі, логіка в тебе чисто мов у того дантиста. Це вкрай вульгарно – говорити, як дантист, коли ти хтось інший. Цим ти вводиш людей в оману.

Елджернон. Але ж дантисти саме це завше й роблять. Годі вже крутить хвостом. Я мушу знати, що воно й до чого. Правду кажучи, я вже давно підозрював, що ти затятий потайний банберист, а тепер уже й упевнився в цьому.

Джек. Банберист? А що це за словечко?

Елджернон. Я тобі розтлумачу сенс цього поняття, як тільки почую від тебе, чому ти Ернест у Лондоні й Джек на провінції.

Джек. Добре, але спершу віддай мені портсигар.

Елджернон. На. ( Віддає Джекові портсигар .) Тепер викладай своє пояснення – так, щоб воно виглядало якомога більш неправдоподібно. ( Сідає на канапу .)

Джек. Любий мій, в моєму поясненні нема нічого неправдоподібного. Все це зовсім ординарно. Покійний містер Томас Кард’ю, що за досить своєрідних обставин усиновив мене ще зовсім малюком, залишив мені у спадок ті гроші, які я маю, у своєму заповіті й зобов’язав мене бути опікуном його онуки, міс Сесілі Кард’ю. Сесілі, що з поваги називає мене своїм дядечком – чого ти, здається, не годен оцінити, – живе в моїй оселі на провінції під доглядом чарівної гувернантки міс Призм.

Елджернон. А чи не можна поцікавитись, де ця твоя оселя?

Джек. Тобі це знати ні до чого, друзяко. Тебе туди ніхто не запрошує… В усякому разі, вона не в Шропширі.

Елджернон. Я так і думав, мій любий! Я бо двічі банберував по всьому Шропширі. Але все-таки чому ти Ернест у Лондоні й Джек на провінції?

Джек. Мій любий Елджі, я не зовсім певен, чи ти зможеш зрозуміти реальні мої мотиви. Ти для цього надто мало поважний. Коли людина виступає в ролі опікуна, їй доводиться розмірковувати про все у високоморальному дусі. Це стає її обов’язком. А оскільки високоморальний дух не сприяє ані здоров’ю, ані добробуту цієї людини, то вибираючись у Лондон, вона мусить вдавати, ніби їде до свого молодшого брата на ім’я Ернест, що мешкає в Олбені й раз-у-раз потрапляє в різні халепи. Оце тобі й уся правда, щира правда.

Елджернон. Вся правда ніколи не буває щирою. Інакше теперішнє життя було б страшенно нудним, а сучасна література й зовсім не могла б існувати!

Джек. Це було б не так і погано.

Елджернон. Літературна критика – не твоє покликання, мій любий, тож і не встрявай сюди. Облиш її на тих, хто не має університетської освіти. Вони дуже вміло дають собі раду з цим у поточній пресі. За вдачею ти вроджений банберист. Я мав цілковиту рацію, коли так тебе назвав. Ти належиш до найдовершеніших банберистів.