Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

— Повєдзь ім, хай розійдуться, єслі називаєте себе їх посланнікєм.

Мартинчук нахилом голови подякував за таке визнання:

— Пане старосто, ми — прості мужики, не пасує, аби пхались поперед панства. Хай уже пани розійдуться, а тоді вже ми розійдемося. То таки що не пасує, то не пасує…

— Нє хцецє розходитись, покі ми нє поєдзєми? Не думайте, що ми такі наївні, аби нас рускі хлоп набрав… Єще нєма коньца свята! Слухайте, хлопі! За вашу впертість ми могли б з вами інакше поступити, і не помогли б вам ні ваші коли, ні ваші делегати. Але поляк завжди шляхетніший від русіна. Жаль нам ваших дзєці і жон. І для тего, ажеби не прийшло до розлєву крві, ми виєжджами. Нє єст то ні наше устемпство, ні наша слабосць, а пшецівнє — наша шляхетносць. Хцеми вам показаць, же Жеч Посполіта нє хце розлєву крві. Тераз єдзєцє додому і помисліцє о дрогах, а єслі намисліцєсє, то дайцє знаць до вуйта… Чего чекацє? А, ви хцецє даць нам пєршеньство. Добже, тилько пан комісаж повє нам єще пару слув на прощання.

Комісар виструнчився, а потім прийняв грізну міну, яка дуже не пасувала до його анемічного обличчя.

Високим тенорком викрикнув він, щоб розходились невеликими групками, притому без пісень і антидержавних вигуків, бо інакше будуть вжиті інші заходи для встановлення порядку.

Пролунала команда, поліцаї вишикувалися, потім хто верхи, хто на мотоциклах залишили вигін. Останніми від'їхали в автомобілі староста з комісаром. Бронко так і не міг зрозуміти, звідкіль взявся тут автомобіль.

Вже й вляглася курява, а народ не розходився. Чоловіки, правда, опустили «зброю», але все ще стояли гомонячи. Ясно було, що вони чекали дальших настанов від комітету.

Бронко став на підвищення, де щойно стояв староста. Відчув дивне враження, що його «я» роздвоїлося. Один «він» до того хвилювався, що з рота витекла вся слина, а «другий» — зосереджений, свідомий відповідальності хвилин — стояв перед народом, наче командир перед солдатами на полі бою.

Опановуючи своє нервове напруження, Бронко почав трохи зміненим, але рівним голосом пояснювати селянам, що ані сельробівці, ані комуністи не проти добре обладнаних доріг, як це хотів довести селянам отець Бобецький. Навпаки, вони за асфальтовані дороги, але вони хочуть, щоб тими дорогами возили хліб і все інше, потрібне людині, а не повзли танки проти держави робітників і селян. Комуністи перші висунули лозунг колективної праці на ріллі й на фабриках. Найкращим доказом цього є сільськогосподарські артілі по селах Радянського Союзу. Але комуністи завжди були і будуть проти того, щоб трутні сиділи на спинах селян і робітників, ссали їхню кров та ще й поганяли ними.

— Як же ж чемно та гречно говорив тут отець Бобецький, що панове з староства приїхали до нас з добрими намірами, за які ми повинні їм ще й дякувати. За що дякувати? — запитує Бронко. — Парох Ставків говорив тут про дороги. Про наші дороги. Немає в нас спільних доріг з буржуями, однаково, з своїми чи чужими. Польський уряд насильно фашизує країну і живцем штовхає її до безодні. А українські посли з УНДО в цей відповідальний історичний час закликають до згоди з урядом, нацьковуючи українського селянина і робітника на польського брата.

Та страшенно помилявся б той, хто думав би, що буржуазія, передчуваючи свій кінець, піде на поступки. Навпаки, товариші, навпаки, коли буржуї чують, що їм горить земля під ногами, вони стають ще лютіші.

Та нехай нас тиснуть новими податками, хай ухвалюють ще жорстокіші закони-зашморги на шию селянина і робітника, хай арештовують так, щоб стіни тюрем тріщали від політичних в'язнів, хай будують нову Березу Картузьку, коли ця вже не вміщує людей, — ми однаково не поклонимося і не схилимося в покорі ні перед польською, ні перед нашою, українською, буржуазією, бо всі вони одним миром мазані. Ми станемо пліч-о-пліч з польським, єврейським, німецьким трударем і створимо такий міцний живий ланцюг єдиного демократичного народного фронту, якого жодна сила на землі не зможе розірвати.

Повірте у свою велику силу, люди! На масових зібраннях, вічах, мітингах заявляйте свою волю, гартуйте нових борців за єдиний народний фронт проти фашизму. Організуйте, де тільки трапиться хоч би мала нагода, походи, масові демонстрації, страйки по містах та селах. Домагайтесь землі без викупу, повалення теперішнього фашистського уряду в Польщі, звільнення політичних в'язнів з тюрем і концтаборів.

Поки що Бронко панував над кожним своїм словом.