Ірина Вільде - Оповідання та повісті, окрушини

— Ах, я повинна признатися вам в одному, — сказала Ляля Арлекіну, — у мене немає серця…

— О, то чудесно, — по-королівськи вклонився перед нею Арлекін. — Я все життя мрію про вірну дружину.

Цікаво: сам процес старіння непомітний навіть озброєному оку, а наслідки його видно й сліпому.

Я негарна? А «море симпатій», то що — калабаня вам?

— Коротка новела — роман майбутнього, — сказав скептик.

«Кожного коня можна осідлати, тільки треба знати як», — подумала дівчина, поправляючи краватку своєму хлопцеві.

— Не в'яжи своєї долі зі мною, — сказав вітер плакучій вербі, — в мене характер поганий. Сьогодні я тут, завтра там. Проплачеш свої очі за мною, моя хороша.

— А я створена для того, щоб плакати. А коли вже проливати сльози, то бодай за милим серцю…

— Скільки коронованих голів у фармакології пережила я! — сказала стара пані Аспірина.

Незафіксовані думки, наче передчасно померлі діти, здаються нам найкращими та найрозумнішими.

— У вас немає ні до кого зненависті? Тоді ви, пробачте за відвертість, безпринципова людина.

— Ви мене неправильно зрозуміли. Я просто вважаю, що мої особисті вороги не варті того, щоб я витрачала на них дорогоцінну емоціональну енергію.

На вершину слави ведуть парадним ходом. Падає людина з нього — чорним.

Мачуха, розкраявши яблуко надвоє, віддала пасербові більшу частину.

— Мамо, — пхенькнув рідний синок, — а чому мені менше?

— Цить, дурне! Зате ти маєш більшу частину мого серця.

— Коли вже крадеш, то не попадайся, — сказав старий плагіатор новачкові.

Коли нам довго не відписують, хапаємось останньої ілюзії: лист, очевидно, пропав на пошті.

Сивий генерал і сива дружина біля нього — у всі сезони елегантно.

Заслухані у відголоси минулого, задивлені у міраж майбутнього, ми часто пропускаємо повз увагу найцінніше: музику сьогоднішнього дня.

— Няню, а чому очі не мерзнуть на морозі?

— А, дитинцю, бо очі — то душа людини. А душа, звісно, не боїться ні холоду, ні жари.

— Няню, а чому душа мила боїться?

— Спатки, дитинцю, спатки!

— А що таке «тенденційність» взагалі? — впало питання під час дискусії.

— Тенденційність, — озвалася фізкультурниця, яка до цього часу мовчала, — на мою думку, це звичайна гімнастика очей. На один факт примружуємо ліве око, а широко розплющуємо праве, а на другий навпаки: широко розплющуємо ліве і прискулюємо праве.

— Я завжди страждаю, коли між тебе і мене втручаються треті особи, — сказало людині її здоров'я.

Деяким братам літераторам в альбом: пам'ятайте — навіть немовлята випльовують пережоване!

— Дай мені твою лялю трошечки побавитися, — попросила прабабуня у своєї правнучки.

Дівчатко замислилося. Воно інтуїтивно відчуло, що справа не в жарті.

Жінка цілу ніч журила чоловіка за його прогріхи, а під ранок опам'яталася: чи є смисл звинувачувати півня в тому, що природа не створила його орлом?

Кожна мати прагне, щоб її дитина була надзвичайною, забуваючи, що найбільше щасливих саме серед звичайних людей.

Жінки, як картини: ефектніші здалека.

Твоя власна любов — порцелянова лялька. Вона твоя, і ти можеш зробити з нею, що хочеш: поставити на видне місце, подарувати комусь, забути про неї, ба навіть розбити і викинути на сміття.

Любов твоєї подруги — теж порцелянова лялька, тільки — чужа.

Раджу бути обережним з крихкими чужими речами, що їх так легко розбити і майже неможливо направити.

Як же ви голосуєте за пропозицію, не ознайомившись з її змістом?

— Нема дурних! Я знаю, хто її висуває!