Franz Kafka - Щоденники 1913–1923 рр.

6 січня.Дільтей: «Переживання і творчість». Любов до людства, щонайглибша повага до всіх створених ним форм, спокійне споглядання з місця, найпридатнішого для цієї мети. Юнацькі твори Лютера, «могутні тіні, що тягнуться з невидимого світу до видимого, приваблені вбивством і кров’ю». – Паскаль.

Лист до А. через тещу. Л. цілувалася з учителем.

8 січня.Фантль читав уголос «Золоту голову» [3] Драма Поля Клоделя. . «Він жбурляє ворога, мов бочку».

Невпевненість, стриманість, спокій – у цьому все й минеться.

Що в мене спільного з євреями? У мене мало спільного навіть із самим собою, і я мав би нишком сидіти собі десь у куточку, задоволений, що маю змогу дихати.

Змалювання непоясненних почуттів. А.: «Відколи це сталося, вигляд жінок завдає мені болю, але це – не статеве збудження й не звичайна журба, мені просто боляче. Так було й тоді, коли я був упевнений у Лізль».

12 січня.Вчора: любовні походеньки Оттилії, молоді англійці. – Заручини Толстого, світлі враження ніжного, бурхливого, сповненого передчуттів молодика, що опановує себе. Гарно вбраний, весь у темному й темно-синьому.

Дівчина в кав’ярні. Вузенька спідничка, біла, вільна, оздоблена шкірою шовкова блузка, відкрита шия, сірий капелюшок з тієї самої матерії, який ледве тримається на голові. Її повняве, усміхнене, осяяне життєвою снагою обличчя, привітні, щоправда, трохи манірні очі. Моє обличчя, коли я згадую про Ф., паленіє.

Повернення додому, ясна ніч, виразне відчуття в душі глухої непевності, такої далекої від цілковитої ясності, що простирається широко й без перешкод.

Ніколаї, «Літературні листи».

Можливості для мене є, певна річ, але під яким каменем вони лежать?

Кинувся вперед, верхи на коні…

Безглуздість юності. Страх перед юністю, страх перед безглуздістю, перед безглуздим розквітом жорстокого життя.

Тельгайм: «У його душі живе та розкута жвавість, яка у мінливих життєвих умовах знов і знов вражає своїми цілком новими гранями і яку мають лише творіння справжніх поетів».

19 січня.У конторі – страх упереміж із почуттям власної гідності. Загалом упевненіший. Дуже невдоволений «Перетвореннями». Кінцівка нечитабельна. Недосконало мало не до самої основи. Річ вийшла б куди краще, якби мені не завадила тоді службова поїздка.

23 січня.Старший контролер Б. розповідає про свого товариша, полковника у відставці, який спить при відчиненому навстіж вікні: «Вночі це дуже приємно, але вранці, коли доводиться відгрібати від отоманки біля вікна сніг, а тоді починати голитись, тоді це неприємно».

З мемуарів графині Тюргайм:

Мати: «Її м’якій вдачі особливо підходив Расін. Я нерідко чула, як вона молилася Богу, щоб Він дав йому вічний спокій».

Відомо, що він (Суворов), коли російський посол граф Разумовський давав на його честь у Відні великі обіди, накидався, мов ненажера, на всі страви, що стояли на столах, нікого не чекаючи. Наївшись, він уставав і залишав гостей.

Якщо судити з гравюри, крихкотілий, рішучий, педантичний старий чоловік.

«Тобі це не судилося», – погане материне втішання. Найгірше те, що нічого кращого нині мені, по суті, й не треба. Це була моя рана, раною вона й залишається, а загалом мене просто-таки затягує і додає мені трохи стійкості й надії розмірене, майже позбавлене перемін, напівактивне життя останніх днів (робота над «Підприємством» у конторі, турботи А. про його наречену, Отлин сіонізм, задоволення дівчат від доповіді Зальтена – Шільдкраута, читання мемуарів Тюргайм, листи до Льови й Вайса, коректура «Перетворення»).

24 січня.Наполеонівські часи: свято за святом, усі поспішають «зазнати втіх короткого мирного періоду». «З другого боку, вплив жінок на них був скороминущий, вони справді не могли втрачати часу. Кохання тоді виражали в підкресленому захопленні й глибокій відданості». – «Нині тимчасову слабість уже не прощають».

Не в змозі написати кількох рядків фройляйн Бл., не відповів уже на два листи, сьогодні надійшов третій. Я все сприймаю не так і при цьому дуже твердий, але порожній. Днями, коли я виходив, як завжди, з ліфта, мені спало на думку, що моє життя з його чимдалі одноманітнішими в подробицях днями нагадує покару школяреві, коли той, залежно від його провини, повинен переписати десять, сто чи й більше разів те саме речення, безглузде вже самим своїм повторенням, тільки в моєму випадку йдеться про покару, яка називається: «Стільки, скільки витримаєш».