Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

На півдорозі до Йогонолука Багратянам трапляється старий жандарм Алі Назіф. Поважний заптій [10] Заптій – жандарм ( турец. ). належить до числа тих десяти турків, котрі ось уже скільки років живуть у вірменських селах у мирі та злагоді з місцевими. Під його керівництвом служить п’ять жандармських чинів. Вони, втім, часто змінюються, тоді як сам Алі Назіф, як і раніше, на своєму посту непорушний, як Муса-Даг. Є, крім них, ще один представник султана: горбань-листоноша з родиною. По середах і неділях він розносить пошту з Антіохії.

Алі Назіф сьогодні чимось засмучений і стурбований. Цей кошлатий представник оттоманської влади, мабуть, дуже поспішає у службових справах. Рябе обличчя під насунутою на брови облізлою папахою лисніє від поту. Зброя войовничої кавалерії, шабля, бовтається між кривих ніг. При зустрічі з ефенді Багратяном він зазвичай стає по стійці «струнко», а нині тільки відкозиряв, і вигляд у нього був при цьому дещо спантеличений. Ґабріель настільки здивований поведінкою жандарма, що довго дивиться йому вслід.

Церковним майданом Йогонолука квапливо пробираються парафіяни, котрі прибули здалеку і тому спізнилися. Жінки – в яскравих, вишитих гладдю хустках, у зібганих спідницях. Чоловіки – в шароварах, поверх яких носять ентарі – щось на зразок жупана. Обличчя їхні суворі, зосереджені.

Сонце сьогодні гріє по-літньому, заливає світлом яскраву білизну отинькованих будинків. Оселі ці здебільшого одноповерхові і нещодавно побілені. Це – будинок священика Тер-Айказуна, будинок лікаря, будинок аптекаря і великий муніципальний дім, що належить йогонолукському дуці, мухтару [11] Мухтар – війт ( турец. ). Товмасу Кебусяну.

Церква Примноження чинів янгольських стоїть на широкому цоколі. До її порталу ведуть просторі сходи. Засновник Аветіс Багратян наказав архітекторові збудувати церкву за зразком, але менших розмірів, знаменитої національної святині, яка є на Кавказі. З відчинених дверей ллється спів хору, що супроводжує літургію. Крізь густий натовп видніється в темряві, в мерехтінні свічок, вівтар. Сяє золотий хрест на червоному фелоні Тер-Айказуна.

Ґабріель і Стефан заходять у портал. Їх зупиняє вихователь Стефана, Самвел Авакян. Він нетерпляче чекає їх.

– Пройдіть уперед, Стефане, – наказує він хлопчикові. – Ваша матінка чекає на вас.

І коли Стефан зникає в гомінкому натовпі тих, хто молиться, Авакян рвучко звертається до Багратяна:

– Маю повідомити вам, що у вас відібрали паспорти. Іноземний і місцевий, дозвіл на проживання. З Антіохії прибули три чиновники.

Ґабріель уважно розглядає обличчя цього студента, котрий уже кілька років живе спільним життям із сім’єю Багратянів. Обличчя вірменського інтелігента. Високе, трохи похиле чоло. Насторожений, глибоко стурбований погляд за скельцями окулярів. Печать вічної покірності долі і водночас ясно виражена готовність до опору, готовність будь-якої миті відбити удар супротивника. З хвилину Ґабріель вивчає це обличчя і лише потім питає:

– І що ви зробили?

– Мадам усе віддала чиновникам.

– І звичайний паспорт також?

– Так. Закордонний і тескере [12] Тескере – паспорт ( турец. ). .

Багратян сходить з паперті, запалює цигарку і в задумі робить кілька затяжок. Тескере – дозвіл на проживання, документ, що дає право вільно пересуватися територією Османської держави. Без цього клаптика паперу підданий султана теоретично з одного села в інше не має права поїхати. Ґабріель відкидає цигарку і виправляє плечі.

– Це означає тільки те, що сьогодні або завтра я маю з’явитися в Алеппо, в свою частину.

Авакян переводить погляд на глибоку колію, прокладену нещодавнім дощем на церковному майдані.

– Навряд чи це означає, що вас викликають в Алеппо, пане Багратян.

– Нічого іншого це не може означати.

Голос Авакяна звучить зовсім тихо:

– Від мене також зажадали паспорт.

Багратян стримує сміх.

– Отже, і вам треба з’явитися в Антіохію на огляд у військовий комісаріат. Цього разу це не жарт. Але не переймайтеся. Ми ще раз визволимо вас, заплатимо податок за звільнення від військової повинності, ось і все. Ви потрібні мені для Стефана.

Авакян не зводить очей із колії.

– Добре, я молодий, але доктор Алтуні, аптекар Грікор, пастор Нохудян, либонь, не підлягають мобілізації. А тескере відібрали й у них.

– Це точно? – схоплюється Ґабріель. – Хто відібрав? Що це за адміністративні органи? Чим вони це пояснюють? І взагалі, де ці добродії є? Мені дуже хочеться з ними поспілкуватися.