– Сьогодні у декого з моїх земляків, та й у мене також, відібрали паспорти. Це було зроблено за розпорядженням місцевої влади. Ви про це знаєте?
Мюдір довго мізкував, гортав папки, даючи зрозуміти, що, будучи вкрай перевантажений справами ввіреного йому відомства, не може тримати в пам’яті всілякі дрібниці. Нарешті він зволив згадати:
– Авжеж, певна річ! Паспорти. Цей захід вжили не за розпорядженням місцевої влади, а згідно з приписом його ясновельможності пана міністра внутрішніх справ.
Він витягнув видрукуваний на машинці аркуш і поклав перед собою. Либонь, мав намір, якщо відвідувач забажає, прочитати указ міністра внутрішніх справ Талаат-бея повністю.
Ґабріель поцікавився, чи поширюється цей припис на всіх без винятку. Відповідь прозвучала дещо ухильно: широких народних мас це навряд чи торкнеться, адже паспорти найчастіше є тільки у багатих купців, гендлярів та інших осіб такого штибу.
Ґабріель не міг відірвати очей від довгих нігтів мюдіра.
– Я провів усе життя за кордоном, у Парижі.
Чиновник знову схилив голову:
– Нам це відомо, ефенді.
– Тому не звик до протизаконного позбавлення волі…
Мюдір поблажливо посміхнувся.
– Ви переоцінюєте значення цього заходу, ефенді. Адже ми зараз воюємо. Втім, нині німецькі, англійські та французькі громадяни також змушені миритися багато з чим, до чого раніше не були звичні. В усій Європі відбувається саме таке. Прошу також взяти до уваги, що ми перебуваємо безпосередньо в тилу Четвертої армії, а отже, у військовій зоні. Тому й необхідний контроль над пересуванням людей і транспорту.
Пояснення звучало переконливо, і на душі Багратянові стало легше. Те, що сталося сьогодні вранці і через що він щодуху мчав до Антіохії, відразу втратило гостроту. Держава змушена захиститися. Чутки про шпигунів, зрадників, дезертирів не припиняються. Не можна судити про адміністративні заходи з йогонолукської глушини.
Подальші аргументи мюдіра також провадили до того, щоб розсіяти тривогу та недовіру вірменина. Справді, міністр відібрав паспорти, але це не означає, що у випадку особливих, вагомих обставин не можуть бути видані нові документи. Для цього провінція має компетентні органи в Алеппо. Ефенді Багратяну, природно, відомо, що його вельможність валі [15] Валі – губернатор, начальник вілаєта, тобто провінції ( турец. ).
Джелал-бей – найдобріший і найсправедливіший губернатор у всій імперії. Прохання з цього приводу можна буде з позитивною резолюцією переправити звідси в Алеппо. Тут мюдір раптом змінив тему:
– Якщо не помиляюся, ефенді, ви – військовозобов’язаний…
Багратян коротко виклав суть справи. Ще вчора, можливо, він попросив би цього чиновника дізнатися, чому його досі не викликали в армію. Але ці кілька годин усе змінили. Думки про війну, Жульєтту та Стефана пригнічували неймовірно. У Багратяна вичерпалося почуття обов’язку, обов’язку турецького офіцера. Тепер він сподівався, що в Алеппо відділ кадрів про нього забув. Уже краще не привертати до себе увагу. Але тут чоловікові відкрилося, як добре обізнана антіохійська влада про все, що стосувалося Ґабріеля. Запалені очі мюдіра дивилися на нього приязно.
– Бачите, ви військовий і начебто перебуваєте у відпустці, тому тескере вам ні до чого.
– Але моя дружина і син…
Він не договорив, його раптом осяйнув зловісний здогад: «Ми в пастці». В цю мить відчинилися двостулкові двері з суміжної кімнати. У канцелярію увійшли двоє: літній офіцер і – Ґабріель відразу зрозумів – каймакам. Начальник округу був довготелесий, пихатий чоловік у сірому пом’ятому мундирі. Важкі жовтувато-чорні мішки під очима нависали над безкровними одутлими щоками – у каймакама явно була хвора печінка. Багратян і мюдір встали. Каймакам не удостоїв вірменина увагою. Тихим голосом він віддав своєму підлеглому якесь розпорядження, недбало приклав пальці до фески на знак вітання і разом із своїм супутником покинув приміщення, вважаючи, вочевидь, що його трудовий день закінчено. Ґабріель втупився у затраснуті за ним двері:
– Це що, офіцери різними бувають?
Мюдір наводив лад на своєму столі.
– Не розумію, що ви хочете цим сказати, ефенді.
– Я хочу сказати, що є, либонь, два види поведінки: один для турків, інший – для вірменів, чи не так?
Мюдіра це зауваження дуже обурило.
– Перед законом всі піддані Османської імперії рівні! Це – найважливіше досягнення революції 1908 року. Якщо подекуди ще збереглися пережитки минулого, в тому числі і перевага для корінного османського населення на державній і військовій службі, то це стосується таких явищ, які адміністративним шляхом знищити не можна. Народи змінюються не так швидко, як конституції, і реформи запроваджуються на папері швидше, ніж у житті.
Читать дальше