Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Бажана звістка приходить запізно, щоб газети могли опублікувати офіційне повідомлення, вивісили тільки оголошення на телеграфних пунктах і приміщеннях редакцій, і вулиці одразу заполонили величезні юрби. Newspapers boys із саднами та роздертим одягом були змушені пробиратися крізь юрбу. Звістку повідомляли в театрах і ресторанах. Тисячі людей, які ще не могли збагнути, що телеграф випереджає найшвидший торгівельний корабель, ринули до Бруклінської гавані привітати «Ніаґару», героїчний корабель цієї мирної перемоги. Наступного дня, 17 серпня, газети раділи заголовками з величезних літер: « The cable in perfect working order »; « Everybody crazy with joy »; « Tremendous sensation throughout the city »; « Now’s the time for an universal jubilee » [9] «Кабель у чудовому робочому стані»; «Кожен шаленіє з радощів»; «Величезна сенсація в усьому місті»; «Тепер пора для загальної радості» ( англ. ). . Незрівнянний тріумф: від початку мислення на Землі думка з притаманною їй швидкістю перетнула океан. Уже гримить батарея з сотні гармат, повідомляючи, що президент Сполучених Штатів Америки відповів королеві. Тепер уже ніхто не наважується сумніватись, і ввечері Нью-Йорк та інші великі міста сяють десятками тисяч ліхтарів і смолоскипів. Кожне вікно осяяне, і навряд чи псує радість обставина, що при цьому загорівся купол City Hall , муніципалітету. Бо вже наступний день приніс ще одне свято: прибула «Ніаґара», великий герой Сайрус Філд уже тут! Рештки кабелю тріумфально пронесли по місту, екіпаж частували. Тепер день у день у кожному місті від Тихого океану аж до Мексиканської затоки повторюються маніфестації, немов Америка вдруге святкує день свого відкриття.

Але й цього не досить, аж ніяк не досить! Властивий тріумф має бути ще грандіознішим, ще величнішим, ніж ті, що їх коли-небудь бачив Новий Світ. Два тижні тривають готування, а потім, 31 серпня, все місто як одна людина вшановує єдиного чоловіка, Сайруса Філда, і то так, як народи давно вже не вшановували своїх монархів, імператорів і навряд чи вшановували переможців. Того чудового осіннього дня влаштували врочисту процесію, яка була така довга, що їй знадобилося шість годин, щоб пройти від одного краю міста до другого. Попереду крізь завішане прапорцями місто йшли полки з прапорами й корогвами, а далі безкінечною ходою тягнулися музичні товариства, чоловічі хорові товариства, співочі спілки, пожежники, школярі й ветерани. Всі, хто міг маршувати, маршували, кожен, хто міг співати, співав, кожен, хто міг радіти, радів. У запряженій четвериком коней кареті везли Сайруса Філда, немов античного тріумфатора, в другій везли капітана «Ніаґари», в третій – президента Сполучених Штатів Америки; далі йшли мер, урядовці, викладачі. Ненастанно лунали промови, тривали бенкети, влаштовували ходу зі смолоскипами, бамкали церковні дзвони, гриміли гармати, юрба знову і знову галасливо вітала нового Колумба, об’єднувача двох світів, переможця простору, чоловіка, що тієї миті став найславетнішим і найбільш обожненим в усій Америці, – Сайруса Веста Філда.

Того дня галасували й раділи тисячі та мільйони голосів. Тільки один, і то найважливіший, був протягом того свята навдивовижу німим: електричний телеграф. Можливо, Сайрус Філд серед радощів уже здогадувався про страхітливу правду, і, мабуть, для нього було тяжкою мукою розуміти, що тільки він єдиний знає, що саме того дня атлантичний кабель припинив функціонувати, що після отриманих в останні дні дедалі більш плутаних і навряд чи зрозумілих сигналів дріт видав останній передсмертний хрип і замовк остаточно. В усій Америці ще ніхто не знає і ніхто не здогадується, що телеграф поступово замовкає, крім кількох людей, які забезпечують прийняття сигналів у Ньюфаундленді, і навіть вони перед лицем безмірного ентузіазму вагаються довгі дні повідомляти радісним людям прикру новину. Але невдовзі впало у вічі, що повідомлення надходять украй рідко. Америка тепер чекала годину за годиною, щоб майнуло якесь повідомлення через океан, але замість цього в обидва боки йшли тільки туманні й неконтрольовані сигнали. Недовго й тривав цей стан, як поширилася чутка, мовляв, люди, сповнені завзяття й нетерпіння, поставили кращі передавачі, пускали занадто сильні електричні розряди і внаслідок цього остаточно вивели з ладу вже й так негодящий кабель. Ще є сподівання усунути перешкоду. Але невдовзі вже годі заперечити: сигнали стають дедалі більш нерозбірливі та незрозумілі. Саме після того буйного святкового дня, 1 вересня, через океан уже не переходить жодного виразного тону, жодного чистого коливання.