Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Акціонери дедалі невпевненіше переглядаються між собою: чи треба довіряти цьому дурневі рештки величезного капіталу? Але могутня воля, зрештою, завжди пориває з собою тих, хто вагається, і Сайрус Філд домігся нового виходу в море. 17 липня 1858 року, через п’ять тижнів після другої невдалої спроби, флот утретє покинув англійську гавань.

Тепер знову підтвердився давній досвід, що найвирішальніші речі майже завжди вдаються потай. Цього разу відплиття відбулося цілком непомітно, жоден човен, жоден корабель не кружляють довкола, бажаючи щастя, не зібралася на березі юрба, не приїхав жоден урядовець, не виголошували промов, жоден священик не просив про Господню допомогу. Кораблі, немов на піратську виправу, відпливають несміливо і тихо. Натомість їх чекає приязне море. Точнісінько визначеного дня, 28 липня, через одинадцять днів після відплиття з Квінстауну, «Агамемнон» і «Ніаґара» на визначеному місці серед океану можуть почати велику роботу.

Рідкісне видовище: кораблі стали кормою один до одного. Між двома кораблями тепер з’єднують кінці кабелю. Без ніяких формальностей, ба навіть без того, щоб люди на борту приглядались до того процесу з великою цікавістю (вони вже втомилися від марних спроб) залізно-мідна линва опускається поміж двох кораблів у глибини аж до найглибшого, ще жодним лотом не виміряного океанського дна. Потім ще вітання від борту до борту, від прапора до прапора, і англійський корабель узяв курс на Англію, американський – на Америку. Поки вони віддаляються один від одного – дві мандрівні цятки на безкінечному океані, – їх постійно пов’язує кабель, бо тепер уперше на людській пам’яті два кораблі можуть спілкуватися між собою в невидному, незважаючи на вітер і хвилі, простір і відстань. Що дві години повідомляє один корабель електричним сигналом із глибин океану про пройдені милі, і щоразу підтверджує другий корабель, що він завдяки чудовій погоді подолав таку саму відстань. Так відбувалося день, другий, третій і четвертий. 5 серпня «Ніаґара» нарешті повідомила, що вже бачить американський берег у затоці Трініті-бей у Ньюфаундленді, уклавши трохи менше, ніж тисячу тридцять миль кабелю, і так само й «Агамемнон», теж успішно опустивши в глибини тисячу миль кабелю, тріумфально повідомив, що й він уже бачить ірландський берег. Тепер уперше люди могли передавати слова від континенту до континенту, від Америки до Європи. Але знають про цей успіх тільки обидва кораблі, кількасот людей у дерев’яних судових корпусах. І ще не знає світ, давно вже забувши про цей проект. Ніхто не чекає їх на березі, ніхто в Ньюфаундленді, ніхто в Ірландії, але тієї самої секунди, коли новий океанський кабель поєднають із суходільними, все людство дізнається про їхню важливу спільну перемогу.

Саме тому, що ця блискавка радості впала з абсолютно безхмарного неба, спалахнуло небачене завзяття. Майже тієї самої години в перші дні серпня і на старому, і на новому континентах почули повідомлення про успішно закінчену роботу, і наслідки тут годі описати. В Англії загалом така обачна газета « Times » писала в передовій статті: « Since the discovery of Columbus, nothing has been done in any degree comparable to the vast enlargement which has thus been given to the sphere of human activity ». Тобто: «Після відкриття Колумба не сталося нічого, що хоч якось можна було б порівняти з цим величезним розширенням сфери людської діяльності». Сіті перебуває в найрадіснішому збудженні. Але ця горда радість Англії видається боязливою і тьмяною проти ураганного захвату в Америці, породженого тією звісткою. Одразу закрили крамниці, вулиці заполонили люди, що розпитували одне одного, галасували, сперечалися. Сайрус Філд, цілком невідомий чоловік, став нараз національним героєм усієї країни, в пориві любові його поставили поряд із Франкліном і Колумбом, усе місто, а з ним і сотні інших міст, тремтіли і гули від сподівання побачити чоловіка, що завдяки своїй рішучості здійснив «шлюб молодої Америки і Старого Світу». Але захват ще не досяг найвищого ступеня, бо тим часом надійшло тільки повідомлення, що кабель укладено. Та чи може він говорити? Чи вдалося, власне, реалізувати той величний задум? Грандіозне видовище: все місто, ціла країна чекають і слухають на єдине, на перше слово через океан. Люди знають, що передусім англійська королева пошле всім повідомлення, своє побажання щастя, і щогодини чекання стає дедалі нетерплячішим. Але минають ще дні та дні, бо внаслідок прикрої випадковості пошкоджено якраз кабель, що йде у Ньюфандленд, тому лише 16 серпня повідомлення королеви Вікторії дійшло у вечірні години до Нью-Йорка.