Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Султан із захватом і цікавістю споглядав пишну споруду, високі склепіння, що виблискували мармуром і мозаїкою, лагідні вигини, що піднімалися з сутінків до світла; не йому, відчував він, належить цей піднесений палац молитви. Султан одразу звелів привести свого імама, що зійшов на кафедру й оголосив звідти мусульманське віровчення, а тим часом падишах, повернувшись обличчям до Мекки, проказав першу молитву Аллахові, володарю світу, в тому християнському соборі. Наступного дня робітники вже отримали доручення видалити всі знаки попередньої віри: вівтарі викинули, побожні мозаїки замалювали, а піднесений угору хрест Ая-Софії, який тисячу років простирав свої руки, щоб обняти всі страждання на землі, впав, глухо гупнувши, на землю.

Той звук гучною луною озвався в церкві й далеко за її межами. Адже, впавши, той хрест струснув увесь Західний світ. Наганяючи страх, долинула звістка до Рима, Ґенуї та Венеції, як застережний грім прокотилася над Францією і Німеччиною, і Європа, здригаючись, збагнула, що внаслідок її тупої байдужості через Керкапорту, ті, на лихо, забуті двері, увірвалося доленосне і руйнівне насильство, яке не одне сторіччя сковуватиме і паралізуватиме її сили. Але в історії, як і в людському житті, жалі не повертають утраченого часу, і тисяча років не надолужують того, що марнує однісінька мить.

13 квітня 1737 року слуга Ґеорґа Фрідріха Генделя сидів пополудні перед вікном першого поверху будинку на Брук-стрит, виконуючи найдивнішу роботу. Він із прикрістю помітив, що в нього скінчився запас тютюну, хоча, власне, йому треба було б пробігти лише дві вулиці, щоб у крамничці своєї подруги Доллі купити тютюну, але він не наважувався вийти з дому, боячись свого нестриманого господаря і пана. Ґеорґ Фрідріх Гендель повернувся з проб додому в лютому гніві, аж буряковий на обличчі від припливу крові, з товстими, набубнявілими жилами на скронях, одним ударом розчахнув вхідні двері і тепер, як чув слуга, так енергійно походжав на другому поверсі, що здригалася стеля; в такі гнівні дні нерозумно бути недбалим на службі.

Отож, щоб розігнати нудьгу, слуга вирішив відволіктися і замість пахкати череп’яною люлькою, випускаючи гарненькі кільця блакитного диму, видував мильні бульки. Приготував собі мисочку з мильним розчином і задовольнявся тим, що з вікна випускав на вулицю строкаті барвисті пухирці. Перехожі зупинялися, задля розваги розбивали ціпком одну чи дві кольорові кульки, всміхалися та підморгували, але ніхто не дивувався. Адже від цього дому на Брук-стрит можна було сподіватися чого завгодно: там раптом серед ночі озивався клавесин, люди чули, як там завивають і схлипують співачки, коли холеричний німець у несамовитому гніві погрожував їм, бо вони на восьму частину тону співали зависоко або занизько. Для сусідів із Ґросвенор-сквер будинок на Брук-стрит, 25 давно вже був божевільнею.

Слуга тихо і наполегливо й далі видував барвисті бульбашки. Трохи згодом він вочевидь удосконалив свою вправність, бо немов мармурові, бульки були вже більші і з тоншими оболонками, злітали вгору дедалі швидше і легше, одна навіть перелетіла низенький вершечок даху будинку навпроти. Аж раптом слуга перелякався, бо увесь будинок здригнувся від глухого удару. Забряжчали склянки, захиталися гардини: певне, на другому поверсі впало щось важке і велике. Слуга підскочив і притьмом вибіг сходами до кабінету.

Стілець, на якому сидів господар під час праці, стояв пустий, у кімнаті нікого не було, і слуга вже хотів бігти до спальні, як раптом побачив, що Гендель лежить без руху на підлозі з широко розплющеними очима, і аж тепер, коли слуга перелякано заціпенів, він почув глухий важкий хрип. Дебелий чоловік лежав горілиць і стогнав, чи, радше, щось стогнало в ньому короткими, щоразу тихішими поштовхами.

Він умирає, подумав переляканий слуга, і швиденько нахилився допомогти напівпритомному. Спробував підвести його, підтягти до дивана, але велетенське тіло було надто важким, годі поворушити. Тоді зірвав йому з шиї краватку, що душила шию, і хрип нараз припинився.

А тут уже знизу піднявся й Кристоф Шмідт, учень і помічник господаря, він прийшов скопіювати кілька арій, і його теж налякало глухе падіння. Удвох вони підняли важкого чоловіка – його руки мляво впали вниз, немов у небіжчика – і вклали в ліжко, поклавши голову на подушку. «Роздягни його, – розпорядився Шмідт, – а я збігаю по лікаря. І скроплюй його водою, аж поки прокинеться».