Гілберт Кіт Честертон - Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Фламбо здивовано озирався.

– А знаєте що, – почав він, – мені здається, цей провулок…

– Стійте, полковник зник! – крикнув герцог. – Як крізь землю провалився!

– У нього був ключ, – пояснив священик. – Він відімкнув якісь двері і проник у сад.

Тієї ж миті до них долинуло клацання замка.

Детектив кинувся вперед, але похмурі дерев’яні двері зачинилися прямо перед його носом. Змучений цікавістю Фламбо постояв біля дверей, кусаючи свій чорний вус, потім схопився довгими руками за край стіни і з мавпячою спритністю злетів на неї. Тепер його величезна постать чорніла на тлі пурпурного неба, як верхівки ялинок.

Герцог глянув на священика.

– Дюбоск вигадав хитріший план утечі, ніж ми припускали, – сказав він. – Схоже, він тепер у Франції не затримається.

– Не тільки у Франції, але і на цьому світі, – зітхнув патер Браун.

– Самогубство? – слабким голосом уточнив герцог.

– Тіло можете не шукати.

Згори долинув вигук Фламбо.

– Боже мій! – вигукнув він французькою. – Й як я відразу не впізнав? Це ж двір будинку, де живе Гірш! А я вважав, що можу впізнати будинок із двору так само легко, як людину зі спини.

Герцог ляснув себе по стегну.

– Ага, ось куди подався Дюбоск! Отже, вони все ж зійдуться в поєдинку.

Тієї ж миті він із галльською спритністю видряпався на стіну і сів поруч із Фламбо, гойдаючи ногами від збудження. Священик, залишившись на самоті, не удостоїв місце дії навіть поглядом. Він притулився до стіни і задумливо розглядав останні відблиски заходу, що вигравали на листі дерев за огорожею парку.

Навіть у таку мить герцог зберігав звички аристократа: він спостерігав за будинком, але підглядання у вікна вважав би нижчим за свою гідність. Фламбо ж, зберігаючи звички колишнього грабіжника (і сищика також), перестрибнув зі стіни на гілку самотнього дерева і поповз до єдиного освітленого вікна. Опущена червона фіранка збилася набік. Із ризиком для життя детектив підібрався по хиткій гілці ближче і побачив, як полковник Дюбоск входить в яскраво освітлену розкішну спальню. Але і тут, біля вікна, Фламбо чув розмову герцога та священика і пошепки повторював їхні слова.

– Отже, вони все ж зійдуться!

– Їм ніколи не зійтися, – запевнив патер Браун. – Гірш недарма сказав, що не може зустрітися зі своїм супротивником сам на сам. Ви не читали цікавий психологічний етюд Генрі Джеймса [18] Генрі Джеймс (1843–1916) – американський письменник. про двох людей, котрим ніяк не вдається побачитися? Їхній зустрічі постійно щось заважає, і врешті-решт вони починають боятися один одного і бачать в цьому веління долі. Ось і на наших очах розігрується схожа історія, тільки ще цікавіша.

– Нічого, в Парижі знайдуться люди, котрі виб’ють із них памороки, – зауважив герцог, палаючи жадобою помсти. – Поєдинок все одно відбудеться, навіть якщо нам доведеться зводити їх насильно.

– Вони не зійдуться і на Страшному суді, навіть якщо сам Господь Вседержитель вкаже їм місце поєдинку, а сигнал подасть сурма архангела Михаїла. Навіть і тоді, скільки б один із них ні чекав супротивника, той усе одно не з’явиться.

При цих словах герцог повністю втратив терпець.

– Що це за містика? – скрикнув він. – З якого це дива вони не можуть зустрітися, як нормальні люди?

– Надто вже вони несхожі, – пояснив патер Браун зі загадковою посмішкою. – Занадто багато в них несумісного. Вони, так би мовити, один одного заперечують.

Він, як і раніше, не зводив очей із темніючих дерев, а Валон різко обернувся, почувши здавлений зойк Фламбо. Той побачив, як полковник іде по кімнаті, на ходу знімаючи куртку. Спочатку детектив вирішив, що полковник і справді готується до поєдинку, але справа обернулася інакше.

Під курткою не було ні крутих плечей, ні потужних грудей: вони виявилися простим товстим шаром щільного матеріалу, яким була підбита куртка. Сухорлявий панок залишився в сорочці і штанах. Судячи з подальших дій, жодних войовничих намірів у нього не було – він просто пройшов у ванну і вмився. Схилившись над раковиною, витер обличчя і руки рушником і, коли він повернувся до світла, сищик зауважив, що вигляд його змінився на краще. Від смуглявості не залишилося і сліду, вуса зникли.

Сухорлявий панок був блідий і гладко поголений. Лише одна риса нагадувала про колишнього полковника – яскраві, гострі, карі очі.

Зі стіни долинав замислений голос патера Брауна. Священик немов розмовляв сам із собою.

– Це я й намагався втовкмачити Фламбо. Такі протилежності не зовсім протилежні. Вони не стикаються. Або не ворогують. Якщо десь чорному неодмінно протиставляють біле, рідкому – тверде, і так по всіх пунктах, справа нечиста, панове, ой, нечиста. В одного дуелянта волосся світле, в іншого темне, один огрядний, інший миршавий, одному сили не позичати, інший – ледве дихає. Один носить тільки вуса, так що губ не видно, інший – тільки бороду, так що підборіддя приховане. Один стрижеться коротко і обгортає шию шаликом, інший ходить із відкритою шиєю, а волосся відпускає довге. Надто вже точні та повна суперечність, панове, а отже, щось негаразд. Які вже тут чвари, який розлад, коли у двох предметів такі несхожі форми, коли в одного опуклість, а в іншого увігнутість? Як у особи та маски. Як у замка та ключа…