Гілберт Кіт Честертон - Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Сад став яскравішим, трава – зеленішою, коли прозвучала немислима істина. Фламбо закурив, його приятель продовжував.

– Золото взяли, – говорив патер Браун, – взяли, але не вкрали. Злодії ні за що не залишили б таку таємницю. Вони взяли б і тютюн, і стрижні, і коліщатка. Але тут був чоловік із дивною совістю, та все ж із совістю. Я зустрів божевільного мораліста в городі, і він мені багато розбовкав. Покійний лорд Ґленґайл був кращий за всіх, хто народився в замку. Але його скорботна праведність обернулася в мізантропію. Думка про несправедливість предків привела його до думки про неправедність всіх людей. Особливо ненавидів він доброчинність. І поклявся, що, якщо зустріне людину, котра бере тільки своє, віддасть їй золото Ґленґайлів. Кинувши цей виклик людству, він замкнувся, не чекаючи відповіді. Якось один глухий ідіот із далекого села Арчибальд Оґілві (а саме так раніше звали Ізраеля Ґау) приніс йому телеграму, і Ґленґайл, похмуро бавлячись, дав йому новий фартинг. Точніше, він думав, що дав фартинг, але, перебираючи монети, побачив, що дав з неуважності соверен. Він став міркувати, чи зникне сільський дурень чи продемонструє чесність, злодієм виявиться чи ханжею, що шукає винагороди. Вночі його розбудив стукіт. А він жив сам, і йому довелося відчинити двері. Дурень приніс не соверен, а дев’ятнадцять шилінгів, одинадцять пенсів і три фартинги решти. Ця дика точність вразила розум божевільного. Як Діоґен, шукав він людину – і знайшов! Тоді він змінив заповіт. Я його бачив. Молодого ретельника він узяв до себе, у великий і занедбаний будинок. Той став його слугою і, як не дивно, спадкоємцем. Що б не розуміло це створіння, воно чудово знало дві нав’язливі ідеї господаря: буква закону – все, а золото належить йому. Ось вам уся наша історія, вона проста. Він забрав золото, і більше не взяв нічого, навіть дрібки тютюну. Він обдер золото з мініатюр, радіючи, що вони залишилися, як були. Це я второпав, але я не зрозумів про череп.

Голова серед картоплі спантеличила мене, поки Фламбо не згадав про лікаря. Все гаразд. Садівник покладе голову в могилу, коли зніме золоту коронку.

І справді, коли трохи пізніше Фламбо йшов пагорбом, то побачив, як дивна тварина, чесний скнара, копає споганену могилу. Шия його була закутана коцом – у горах дме вітер. А на голові красувався чорний циліндр.

Пан Моріс Брюн і пан Арман Арманьяк бадьоро прошкували залитими сонцем Єлисейськими Полями. Це були жваві приземкуваті молодики з чорними борідками. Борідки їхні відповідали вимогам химерної французької моди, по якій бороди і вуса мали здаватися накладними. У пана Брюна під нижньою губою чорніла немов приклеєна еспаньйолка. Пан Арманьяк, ніби для оригінальності, прикрасив своє висунуте підборіддя двома бородами – по одній з кожного боку. Жевжики були атеїстами. Ідеї їхні вирізнялися гнітючою незаперечністю та непослідовністю. Обидва панове були учнями знаменитого вченого, публіциста та мораліста доктора Гірша.

Пан Брюн уславився тим, що запропонував вилучити з французької літератури слово Adieu [11] Adieu (франц.) – бувай. і заборонити його вживання в буденному житті під загрозою невеликого штрафу. «Таким чином, – вважав він, – саме слово, що позначає міфічного бога, буде забуте».

Пан Арманьяк у поті чола боровся з мілітаризмом. Він навіть вважав, що слід змінити слова «Марсельєзи» і замість Aux armes, citoyens співати Aux greves, citoyens. [12] Aux armes, citoyens (франц.) – до зброї, громадяни; Aux greves, citoyens (франц.) – на страйк, громадяни. Але пацифізм його був якийсь по-галльски дивний. Якось із Англії приїхав відомий заможний квакер, щоб обмізкувати з Арманьяком, як їм найкраще сприяти загальному роззброєнню. Після балачки з французом квакер був дуже роздратований: на думку Арманьяка, насамперед слід було налаштувати солдатів, аби вони перестріляли своїх офіцерів.

Не таким був їхній учитель і духовний наставник. Доктор Гірш народився у Франції, тут же здобув гучну славу за свої наукові праці, але характером від своїх співвітчизників відрізнявся. Був він м’який, добрий, схильний до мрійливості, а його філософські погляди, не зважаючи на неабияку частку скептицизму, не були проти метафізики.

Коротко кажучи, він був швидше німцем, ніж французом. І хоча учні його боготворили, в глибині своєї галльської душі вони засуджували вчителя за те, що він проповідує встановлення миру на землі з такою миролюбністю. І все ж послідовники його вчення по всій Європі ледь не молилися на нього. Дивуючись грандіозності та сміливості його наукових теорій, вони проявляли інтерес до особистості їхнього автора. Доктор Гірш був відомий своїм аскетизмом і гуманізмом – правда, дещо абстрактними. У його переконаннях відчувалися і вплив Дарвіна, і вплив Толстого.