Джек Лондон - Білий Зуб = White Fang

Безік був старий пес і вже зазнав на своїй шкурі силу молодих собак, з яких він так любив знущатися. То була гірка пілюля, але він через силу ковтав її, прикликаючи на поміч усю свою мудрість. Коли б з ним трапилось отаке в минулі дні, він у пориві справедливого гніву вмить насів би на Білого Зуба. Але тепер сили вже зраджували його і він не смів собі цього дозволити. Він тільки люто наїжився і грізно, поверх жаданої кістки, подивився на Білого Зуба. А той, охоплений ураз знайомим страхом, знітився, зів'яв, мов маленьке щеня, і вже подумував, як би утекти, не зазнавши ганьби.

І тут Безік схибив. Коли б він обмежився грізним поглядом на ворога, все було б гаразд. Білий Зуб, надумавши відступати, таки відступив би, і м'ясо дісталося б старому. Але Безік не схотів чекати.

Він був певний, що перемога за ним, і ближче підійшов до кістки. Коли він нахилив голову й безжурно обнюхав здобич, Білий Зуб злегка настовбурчився. Навіть і тоді ще для Безіка не пізно було врятувати становище. Коли б він просто став над кісткою з піднятою мордою і ще раз гнівно глянув би на Білого Зуба, той неодмінно утік би. Але свіже м'ясо шибонуло йому в ніс: він не стерпів і відкусив шматочок.

Це вже було занадто. Білий Зуб ще не забув, як кілька місяців він верховодив цілою упряжкою собак, і йому не під силу було мовчки дивитися, як хтось жере його м'ясо. Вірний звичці, він без ніякого попередження накинувся на загарбника і враз роздер йому вухо. Безік остовпів з несподіванки, але так само несподівано зазнав ще більшого лиха. Він раптом упав на землю з прокушеною шиєю. Поки він силкувався звестися на ноги, Білий Зуб устиг двічі рвонути його за плече. І все це робилося з неймовірною швидкістю.

Старий спробував вчепитися в ворога, та тільки люто клацнув зубами. Ще мить, і він відскочив від м'яса з розкраяним носом.

Тепер уже над кісткою, грізно наїжившись, пильнував Білий Зуб, а Безік стояв осторонь, готовий відступити. Він не наважувався битися з юним, швидким як блискавка, псом і зайвий раз мусив відчути всю гіркоту старечого безсилля. Він зробив героїчну спробу зберегти свою гідність. Спокійно повернувшися спиною до молодого ворога, немов ні сам ворог, ні його кістка не варті були його уваги, він велично пішов собі геть. І тільки зійшовши з очей Білого Зуба, спинився і став зализувати свої криваві рани.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Дивіться, які білі зуби!