Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

– Ну що ж! – прошипів лис. – Якщо гусак втік від мене, то тебе я вже не випущу. Миттю проковтну!

– Ну це ми ще побачимо! – сказав Нільс і ще дужче стиснув лисячого хвоста.

Й справді, спіймати Нільса виявилося не так просто. Смірре стрибнув вправо, а хвіст занесло вліво. Смірре стрибнув вліво, а хвіст занесло вправо. Смірре крутився, як дзиґа, але й хвіст крутився разом з ним, а заразом – і Нільс.

Спочатку Нільсу було навіть весело від цього шаленого танцю. Та невдовзі руки у нього затекли, в очах зарябило. Навколо Нільса піднімалися цілі хмари торішнього листя, його вдаряло об коріння дерев, очі засипало землею.

«Ні! Довго так не протриматися. Треба тікати!»

Нільс розтулив руки й випустив лисячий хвіст. І відразу ж, наче вихором, його відкинуло далеко убік і вдарило об товсту сосну. Не відчуваючи болю, Нільс став дертися на дерево – вище, вище – і так, без перепочинку, ледь не до самісінького вершечка.

А Смірре нічого не помічав – все крутилося й миготіло у нього перед очима, і сам він як заведений крутився на місці, розмітаючи хвостом сухе листя.

– Годі тобі танцювати! Можеш трохи перепочити! – гукнув йому згори Нільс.

Смірре зупинився як укопаний і з подивом подивився на свій хвіст.

На хвості нікого не було.

– Ти не лис, а ворона! Кар! Кар! Кар! – кричав Нільс.

Смірре задер голову. Високо на дереві сидів Нільс і показував йому язика.

– Все одно від мене не втечеш! – сказав Смірре і всівся під деревом.

Нільс сподівався, що лис зрештою зголодніє і подасться шукати собі іншу вечерю. А лис розраховував, що Нільса рано чи пізно здолає дрімота і він звалиться додолу.

Так вони і просиділи цілу ніч: Нільс – високо на дереві, Смірре – внизу під деревом. Моторошно в лісі вночі! В густій пітьмі все навколо наче скам’яніло. Нільс і сам боявся поворухнутися. Ноги й руки в нього затерпли, очі злипалися. Здавалося, що ніч ніколи не скінчиться, що ніколи більше не настане ранок.

І все-таки ранок настав. Сонце повільно піднімалося далеко-далеко за лісом.

Та перш ніж з’явитися над землею, воно послало цілі снопи вогняних блискучих променів, щоб вони розвіяли, розігнали нічну темряву.

Хмари на темному небі, нічний іній, що вкривав землю, застиглі гілки дерев – усе спалахнуло, засяяло. Прокинулися лісові мешканці. Червоногрудий дятел застукотів своїм дзьобом по корі. З дупла вистрибнула білочка з горіхом в лапках, сіла на гілку і почала снідати. Пролетів шпак. Десь заспівав зяблик.

– Прокидайтеся! Виходьте зі своїх нір, звірі! Вилітайте з гнізд, птахи! Тепер вам нічого боятися, – промовляло до всіх сонечко.

Нільс полегшено зітхнув й розправив затерплі руки й ноги.

Раптом з озера долинув крик диких гусей, і Нільс з верхівки дерева побачив, як вся зграя знялася з крижини і полетіла над лісом.

Він крикнув їм, замахав руками, але гуси промайнули над головою Нільса й зникли за верхівками сосен. Разом з ними полетів його єдиний товариш, білий гусак Мартін.

Нільс почувався таким нещасним і самотнім, що ледве не заплакав.

Він подивився вниз. Під деревом як і раніше сидів лис Смірре, задерши гостру морду, і єхидно шкірився.

– Гей ти! – крикнув йому Смірре. – Мабуть, твої друзі не надто тобою переймаються! Злазь-но краще, приятелю. В мене для дорогого друзяки гарне містечко приготоване, тепленьке, затишне! – І він погладив себе лапою по череву.

Та от десь зовсім близько зашуміли крила. Серед густого гілля повільно й обережно летів сірий гусак.

Наче не помічаючи небезпеки, він летів просто на Смірре.

Смірре завмер.

Гусак летів так низько, що здавалося, крила його ось-ось зачеплять землю.

Ніби відпущена пружина, Смірре підскочив догори. Ще трошки, і він схопив би гусака за крило. Але гусак вивернувся з-під самісінького його носа і тихо, мов тінь, пронісся до озера.

Не встиг Смірре отямитися, а з гущавини лісу вже вилетів другий гусак. Він летів так само низько й повільно.

Смірре приготувався. «Ну, цьому вже не втекти!» Лис стрибнув. Всього лишень на волосину не дотягнувся він до гусака. Удар його лапи розітнув повітря, і гусак, наче нічого й не було, зник за деревами.

За хвилину з’явився третій гусак. Він летів криво і навскіс, ніби в нього було перебите крило.

Щоб не схибити знову, Смірре підпустив його зовсім близько – ось зараз гусак налетить на нього й зачепить крилами. Стрибок – і Смірре вже торкнувся гусака. Але той сахнувся вбік, і гострі кігті лиса тільки скрипнули по гладенькому пір’ю.