Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми

З цими словами вона знялася в повітря. За нею полетіла вся зграя.

– Послухай, Мартіне, – несміливо запитав Нільс, – ти що ж, залишишся з ними?

– Ну звісно! – з гордістю відповів Мартін. – Не щодня домашньому гусакові випадає така честь – летіти в зграї Акки Кебнекайсе.

– А як же я? – знову запитав Нільс. – Мені нізащо самому не дістатися додому. Я зараз і в траві заблукаю, не те що в цьому лісі.

– Додому тебе відносити мені ніколи, сам розумієш, – сказав Мартін. – Та от що я можу тобі запропонувати: летімо разом з усіма. Подивимося, що це за Лапландія така, а потім і додому повернемося. Акку я вже якось умовлю, а не вмовлю, то обману. Ти тепер маленький, заховати тебе неважко. Та годі базікати! Назбирай-но швидше сухої трави. Та якнайбільше!

Коли Нільс набрав цілий оберемок торішньої трави, Мартін обережно підхопив його за комір сорочки й переніс на велику крижину. Дикі гуси вже спали, заховавши голови під крила.

– Розклади траву, – скомандував Мартін, – інакше без підстилки у мене, чого доброго, лапи до криги примерзнуть.

Підстилка хоч і вийшла ріденькою (чи ж багато Нільс міг трави прихопити!), та все ж лід абияк прикривала.

Мартін став на неї, знову схопив Нільса за комір і засунув собі під крило.

– На добраніч! – сказав Мартін й міцніше притиснув крило, щоб Нільс не випав.

– На добраніч! – сказав Нільс, зариваючись з головою в м’який і теплий гусячий пух.

Коли всі птахи й звірі заснули міцним сном, з лісу вийшов лис Смірре.

Щоночі виходив Смірре на полювання, й непереливки було тому, хто безтурботно засинав, не встигши забратися на високе дерево чи сховатися в глибокій норі.

М’якими, нечутними кроками підкрався лис Смірре до озера. Він давно вже вистежив зграю диких гусей й наперед облизувався, думаючи про смачну гусятину.

Але широка чорна смуга води відділяла Смірре від диких гусей. Смірре стояв на березі й від злості клацав зубами.

Аж раптом він помітив, що вітер поволі підганяє крижину до берега.

«Ага, здобич все-таки моя!» – посміхнувся Смірре й, присівши на задні лапи, терпляче став чекати.

Він чекав годину. Чекав дві години… три…

Чорна смужка води між берегом і крижиною ставала дедалі вужчою.

Ось лис вловив гусячий дух.

Смірре ковтнув слину.

З шелестінням і легким дзенькотом крижина вдарилася об берег…

Смірре приловчився й стрибнув на лід.

Він підкрадався до зграї так тихо, так обережно, що жоден гусак не почув наближення ворога. Але стара Акка почула. Її різкий крик рознісся над озером, розбудив гусей, підняв всю зграю в повітря.

Та все ж Смірре встиг схопити одного гусака.

Від крику Акки Кебнекайсе прокинувся й Мартін. Сильним помахом він розкрив крила й стрімко злетів угору. А Нільс так само стрімко полетів донизу.

Він стукнувся об лід і розплющив очі. Спросоння Нільс навіть не зрозумів, де він і що з ним сталося. Та раптом він побачив лиса, що тікав з гусаком в зубах. Не вагаючись, Нільс кинувся навздогін.

Бідолашний гусак, що потрапив у пащу Смірре, почув тупіт дерев’яних черевичків й, вигнувши шию, з боязкою надією озирнувся.

«Ах, он хто це! – сумно подумав він. – Отже, пропав я. Куди такому впоратися з лисом!»

А Нільс зовсім забув, що лис, якщо схоче, може розчавити його однією лапою. Він гнався по п’ятах за нічним злодієм і твердив сам собі:

– Лише б наздогнати! Лише б наздогнати!

Лис перестрибнув на берег – Нільс за ним. Лис кинувся до лісу – Нільс за ним.

– Зараз же відпусти гусака! Чуєш? – кричав Нільс. – Інакше я тебе так відлупцюю, що не радий будеш!

– Хто це там пищить? – здивувався Смірре.

Він був допитливим, як усі лиси на світі, тому зупинився й повернув морду.

Спочатку він навіть не побачив нікого.

Лишень коли Нільс підбіг ближче, Смірре розгледів свого страшного ворога.

Лису стало так смішно, що він ледве не випустив здобич.

– Кажу тобі, віддавай мого гусака! – кричав Нільс. Смірре поклав гусака на землю, притис його передніми лапами й сказав:

– То це твій гусак? Тим краще. Можеш подивитися, як я ним поласую!

«Цей рудий злодюга, здається, й за людину мене не вважає!» – подумав Нільс і кинувся вперед.

Обома руками він вчепився в лисячий хвіст і смикнув що було сили.

Від несподіванки Смірре випустив гусака. Тільки на секунду. Але й секунди вистачило. Не гаючи часу, гусак рвонувся вгору.

Він дуже хотів би допомогти Нільсу. Але що він міг вдіяти? Одне крило у нього було зім’яте, з іншого Смірре встиг повисмикувати пір’я. До того ж у темряві гусак майже нічого не бачив. Може, Акка Кебнекайсе щось придумає? Треба швидше летіти до зграї. Не можна ж лишати Нільса в такій біді! І, важко змахуючи крилами, гусак полетів до озера. Нільс і Смірре проводжали його поглядом. Один – з радістю, інший – зі злістю.