Елінор Портер - Полліанна

– Га? Кхе! Гм-м… – відгукнувся він так само, як учора, і Полліанна знову радісно засміялася.

Коли ж Полліанна, на третій день, знову поділилася з ним своїми думками про погоду, Той Джентльмен раптом зупинився.

– Хто ви, моя дитино, і чому ви щодня заговорюєте до мене?

– Я Полліанна Вітьєр, а ви мені видалися самотнім. Як славно, що ви зупинилися! Адже тепер, ми з вами познайомилися. Щоправда, я так і не знаю, як вас звати.

– Ну, це вже, знаєте…

Не закінчивши речення, Той Джентльмен рушив геть іще стрімкіше, ніж зазвичай.

Полліанна подивилася йому вслід. Розчарована посмішка застигла на її личку.

– Схоже, він навіть не зрозумів, що познайомилися ми лише наполовину. Я так і не дізналася його імені, – зніяковіло пробурмотіла вона собі під ніс.

Сьогодні Полліанні доручили віднести місіс Сноу телячий холодець. Раз на тиждень, міс Поллі Гаррінґтон неодмінно відправляла місіс Сноу яке-небудь частування. Міс Поллі вважала своїм обов’язком допомагати їй, оскільки місіс Сноу була бідна і хвора, і вони належали до однієї церковної парафії. Власне, допомагати їй було обов’язком усіх парафіян. Міс Поллі, зазвичай, виконувала свій обов’язок по четвергах, пополудні. Але не особисто, а через Ненсі. Сьогодні, як на те, Полліанна виторгувала собі це почесне право. Ненсі, втім, охоче ним поступилася – за попередньою згодою господині, звісно.

– Я залюбки здихаюся на сьогодні цього обов’язку, – зізналася потім Ненсі Полліанні, – хоча не надто й благородно з мого боку зіпхнути справу на тебе, моє славне ягнятко. Далебі, що так.

– Ненсі, я ж таки зі своєї охоти це роблю.

– Ти спочатку сходи до неї раз, а тоді скажеш, чи маєш охоту, – похмуро прорекла Ненсі.

– А в чім річ?

– У тому, що задоволення з того дуже сумнівне. До того ж вона настільки любитьсперечатися, що – якби не з жалю й співчуття – ніхто б до неї взагалі не зазирнув. Проте, кого по-справжньому мені шкода, то це її дочки. Вона, хоч-не-хоч, змушена піклуватися про матір.

– Ненсі, то що з нею не так?

Ненсі стенула плечима.

– На думку місіс Сноу, все у цьому світі не так, усе неправильно. Навіть дні тижня не у тому порядку чергуються. У понеділок вона скаже, їй би хотілося, щоб була неділя. А коли ти їй принесеш телячий холодець, не сумнівайся, вона заявить, що воліла б курятини. Хоча, запропонуй їй курку, то вона захоче супу з баранини.

– Яка кумедна дама! – розреготалася Полліанна. – Мені вже терпцю немає, щоб скоріше її побачити. Вона, мабуть, дуже непередбачувана і не схожа на інших. Мені подобаються люди, які не схожі на решту.

– Гм-м. Місіс Сноу точно ні на кого не схожа. Сподіваюся, у будь-якому разі, що ми на неї не схожі! – підсумувала Ненсі.

Сьогодні, заходячи у хвіртку до старого будиночку, Полліанна згадувала цю свою розмову з Ненсі. Від передчуття зустрічі з дивовижною місіс Сноу в очах її блищав вогник нетерпіння.

Дівчинка постукала, і двері їй відчинила бліда, втомлена на вигляд дівчина.

– Добрий день! – ввічливо почала Полліанна. – Я від міс Поллі Гаррінґтон, і була б рада побачити місіс Сноу, бо я щось для неї маю.

– Коли так, ви перша, хто радий її побачити, – пробурмотіла дівчина, проводжаючи Полліанну коридором до дверей кімнати.

У кімнаті, де лежала хвора, вікна були наглухо зашторені. Тому, коли дівчина впустила гостю, та, деякий час, лише блимала очима, звикаючи до напівтемряви. Нарешті, вона побачила в глибині кімнати жінку, що напівлежала у ліжку. Полліанна відразу попрямувала до неї.

– Добрий день, місіс Сноу, як ся маєте? Міс Поллі сподівається, що ви сьогодні почуваєтесь добре і передає вам телячий холодець.

– От прикрість! – буркнула хвора роздратовано. – Я, звісно, дуже їй вдячна. Проте сьогодні я сподівалася покуштувати супу з баранини.

Полліанна стурбовано насупила брови.

– А я думала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, – здивовано зазначила вона.

– Що? – різко обернула до неї голову хвора.

– Та ні, нічого такого, – квапливо заспокоїла її Полліанна. – Насправді, це не так важливо. Просто Ненсі сказала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, а баранячого супу вам хочеться, коли приносять курку. Але, ймовірно, Ненсі трішечки наплутала.

Хвора випростала спину і сіла прямо, що було для неї небаченою справою, про що Полліанна, втім, знати не могла.

– Отже, міс Зухвалість, ви хто така? – запитала місіс Сноу.

– Насправді, мене звати геть інакше, місіс Сноу, – засміялася Полліанна. – Щиро кажучи, я задоволена, що інакше, ніж ви оце сказали. Бо таке ім’ячко давалось би взнаки дужче навіть Гіпзіби! Я Полліанна Вітьєр, племінниця міс Поллі Гаррінґтон. Я тепер переїхала до неї назовсім. Ось чому сьогодні передачу з холодцем принесла вам я.