Елінор Портер - Полліанна

Скільки часу вона потім крутилася без сну з боку на бік у незручному ліжку, Полліана не знала. Але їй видавалося, що минуло чимало виснажливих годин, перше ніж вона підвелася і, навпомацки пробравшись до дверей, відчинила їх.

Усе горище було оповито оксамитом нічного мороку. Лише від східного вікна пролягла по підлозі місячна доріжка. Переборовши страх, крізь темряву, що нависала з обох боків, Полліанна рушила тією сріблястою стежкою до єдиного освітленого вікна.

Вона тішила себе примарною надією, що бодай це вікно забезпечене захисною сіткою. Дарма. Але там, за вікном, панувало диво літньої ночі. Крім того вона знала, там віяв легкий вітерець, який так приємно освіжив би її розпашілі щоки і плечі.

Підійшовши до вікна впритул, Полліанна відкрила також інші цікаві обставини. Трохи нижче, під вікном, вона виявила плаский бляшаний дах заскленої веранди – солярію міс Поллі, зведеного над під’їзною алеєю. Видовище сповнило її пристрасним бажанням вирватися на свіже повітря. От би просто на цей дах!

Полліанна злякано озирнулася. Десь там залишилася її маленька задушлива комірчина з незатишною гарячою постіллю. Туди треба повертатися навпомацки, крізь грізний морок. Натомість, дах солярію – ось де він, перед нею, залитий місячним світлом, овіяний свіжим нічним повітрям.

От якби тут стояло її ліжечко! До речі, деякі люди вважають за краще спати просто неба. А, наприклад, туберкульозник Джоел Гартлі, там, у них, на Заході, той просто змушений був спати надворі.

Раптом Полліанна пригадала, що недалеко від цього вікна вона бачила підвішені на гвіздочках білі мішки. Ненсі згадувала, що в них улітку зберігається запакований зимовий одяг. Так само боязко як уперше, Полліанна навпомацки пробралася до мішків. Вона вибрала на роль перини один з них, найбільший і найм’якіший (у ньому зберігалася котикова шуба міс Поллі). Потім намацала другий, трохи менший і тонший – складений удвічі, він замінить подушку. Іще один, третій мішок, який здавався майже порожнім, Полліанна прихопила собі на ковдру. Екіпірована таким чином, Полліанна вже набагато впевненіше повернулася до вікна, підняла раму і виштовхнула на дах солярію свою ношу. Тоді перебралася на дах сама і ретельно причинила за собою вікно, пам’ятаючи про мух, які так багато всього переносять на своїх дивовижних лапках.

Як же чудово! Пританцьовуючи з радощів, Полліанна з захватом вдихала прохолодне повітря. Злегка прогинаючись під її ногами, бляшаний дах дзвінко крякав, що неабияк розважало Полліанну. Вона навмисне, зо два-три рази, прогулялася туди й сюди балакучим дахом. Після задушливої спекотної кімнатки, особливо приємно було відчувати навколо себе нічну свіжість; а ризику зірватися з широкої, пласкої покрівлі, вона не вбачала. Нарешті дівчинка затишно згорнулася на котиковій перині, підклавши під голову подушку з другого мішка і накрившись третім, і налаштувалася засинати.

– Як добре, що сітки на мої вікна так і не встановили, – блаженно пробелькотала вона, кліпаючи сонними очима на зірки, – інакше, я б ніколи не пізнала всієї цієї краси.

Тим часом унизу, у своїй спальні, поруч з заскленою верандою, бліда від переляку міс Поллі гарячково натягувала на себе халат і взувала пантофлі. Вона вже встигла по телефону викликати Тімоті.

– Мерщій сюди! І розбуди батька, – тремтячим голосом наказала вона. – Візьміть із собою ліхтарі. Хтось виліз на дах солярію. Напевно, видерся по решітці для плетистих троянд або ще якось. Тепер зловмисник може проникнути всередину будинку через слухове віконце. Двері на сходи з горища я замикала, але ви однаково покваптися!

Невдовзі по тому, Полліанну, яка щойно поринула у солодкий сон розбудило різке світло ліхтаря і чиїсь зойки й вигуки. Злякано витріщивши очі, вона побачила перед собою Тімоті, що видерся на дах драбиною, а старий Том, саме пролазив з протилежного боку через вікно горища. У нього з-за спини визирала тітка Поллі.

– Полліанно, як це розуміти? – вигукнула вона.

Полліанна сіла, розгублено кліпаючи очима.

– Містере старий Томе, тітонько Поллі! Чого ви? – промимрила вона сонно. – Ви не лякайтеся! У мене сухот немає. Я сплю просто неба тому, що у моїй кімнаті задуха. Але всі вікна зачинені, тітонько Поллі, ви не думайте – жодні мухи зарази у будинок не принесуть.

Тімоті раптом зник, стрімко спустившись по сходах. Старий Том, віддав ліхтар міс Поллі й теж квапливо пішов за сином. Тітонька закусила губу, чекаючи, поки чоловіки заберуться геть. Потім, вона сказала: