Наталена Королева - Сон тіні

Велику зручність і винятковий такт мусив проявити Татіан, щоб заспокоїти розігрітого вином цезаревого спадкоємця і непомітно вивести його з симпозіону.

Та ще перед тим Кальпурніан взяв у раба вінок з тополевого листу й фіалок, підніс його вгору і зробив рух, як перед промовою в сенаті:

– Патриції! Августіани! І ви, присутні тут красуні! – вклонився кільком гетерам, що були на симпозіоні. – Я вгадую, що всі згідні обрати Доріс. – Сенатор поклав вінок на голову гетери і м’яко перервав овацію. – Я ще не скінчив. За звичаєм мусимо вибрати й тему для початку розмови. Щодо мене, то я б радо послухав, що ліпше: чи жінка – радість і натхнення, як от наша славна володарка, що у твердому, давньому Римі звали «матрона столатта» – статечна, поважна пані дому?

– Згода! Евое! Чудова тема!

– Дозвольте мені, єгиптянинові, пригадати, може, не зовсім пам’ятну римлянам подробицю, – озвався стрункий юнак Мена, син фабриканта папірусу. – На нашій землі жінка була завжди рівною й рівноправною мужеві. Чей же повинно так бути й далі?

– А певно!

– З якого дивитись боку! – посипались зауваження.

Але Доріс вже підвелась зі свого ложа, де не сиділа, як було звичаєм у Римі, а напівлежала, способом грецьким.

На її знак до зали вступив хор її учениць.

Акорд ліній і барв, грації й принади творили молоді тіла, огорнені напівпрозорими завоями.

Двома гуртками з боків великої заглибини у стіні, де заквітчана трояндами й міртами стояла мистецька статуя Афродіти, псалтрії-співачки почали тихо співати гімн богині.

Доріс, сама немов прекрасна богиня світанку Еос, вилила трохи вина зі свого келиха, як офіру, на вівтар перед статуєю і, вклонившись, промовила:

– Слава тобі, Афродіте, радосте богів і людей! Дяка тобі, що вчинила мене тим, чим я нині: почесною і вільною гетерою!

– Слава Афродіті!

– Слава Доріс! – підхопили гості.

Доріс вернулась на своє місце в головах центрального столу. Їй, королеві вечірки, належало перше слово. Мовчки випила вона півчари вина. Це було все її приготування до композиції.

Зала стихла, і в приглушений спів гетериних вихованок-псалтрій та звуки арф, мов крізь прозору запону, вливався чарівний голос мідянокосої. Це була мелодекламація, імпровізація.

втрутилась друга з найвизначніших в Александрії гетер – Хризіс.

– Славно! Красно! – не втримався запальний Мена. – Але ж підкресли, прошу тебе, що незалежна й вільна жінка є рідною мужу, як це було споконвіку в Єгипті.

– А також те, хто буде… буде збільшувати імперське військо, – з легкою іронією докинув теж молодий, але вже дуже високого рангу вояк Пріск, випещений, могутній красень, за походженням александрієць.

– Так, госте мій зацний, – обернулась Доріс до Мени. –

– Це справне слово! Евое! – почулись з різних боків голоси старших гостей.

А Доріс вже зверталась до Пріска: