Василь Масютин - Царівна Нефрета

Райт підійшов ближче. Стакен передав йому коректу одного проспекту:

І додав зі своєрідним наголосом:

– Ви помагали мені багато при перекладах. Але ви мусите ще багато вчитися. Ви мусите…

– Дякую вам, пане професор, за честь, але я волів би, щоб ви зчеркнули моє прізвище. Я навіть прошу вас його зчеркнути.

– Цього я не зроблю, пане докторе. Я не можу позбавляти вас того, до чого ви маєте право, навіть якби ви з цього права не хотіли скористати. Вибачте, що я відорвав вас від праці.

«Той старий – нестерпний. Знову насилує мене. Що мене в’яже з ним?» І на ці питання сам відповів собі: «Почування пошани сина, дивний зв’язок, незрозуміла залежність, яка може скінчитися тільки зі смертю одного з нас»…

Райт знову відчував на собі погляд чорних очей, що проверчували йому ззаду череп, якби шукали в його мізку за його думками. Як довго Райт працював над своєю книжкою, він увесь належав до світа, що розкривався перед ним, і всякі буденні прикрощі щезали, не мали до нього доступу. Але тепер, коли закінчив роботу, знову був безборонний. Стакен заволодів його свободою і зв’язав йому у боротьбі руки.

Райт пригадав свого батька Карла Райта, що ще звався Чарльзом. Його батько, навіть живучи в Німеччині, зберіг манери вродженого англійця. У своїй різкости він мав переконання, що ввесь світ існує тільки для нього. Його прадід переселився на початку XIX віку з Англії до Німеччини і переніс усі звичаї бритійського королівства на континент. Він займав чільне становище на маленькому дворі німецького князівства і гордився тим, що був майже всевладним паном у внутрішній і закордонній політиці цієї мініятурної держави. У спадщині від цього англійського емігранта дістав Роберт Райт завзяття і сильну волю протиставлятись усякому насильству. Він піддавався неписаним законам, як джентльмен, володів собою і був стриманий. Така поведінка не дозволяла йому занадто різко зазначувати свої права, чим часто грішили його повнокровні земляки. Він був тої думки, що Стакен не поводиться по-джентльменськи, встряваючи в його життя, але ця думка прийшла до нього запізно, щойно тоді, коли він відчував, що підлягає влізивому впливові Стакена.

Мері вернулася, не повідомивши нічого про свій поворот. Коли Райт прокинувся вранці, почув її гострий голос:

– Роберте, чи можу ввійти?

«Лізе як освоєна кітка», – подумав Райт.

– Одну хвилину!

Мері сказала йому кілька слів через двері і перейшла до бічної кімнати, звідки долітали її обривчасті слова. Заки Райт устиг одягнутися, вона кликала його знову. Вже засіла перед кавником, як господиня. Він уклонився і поцілував її у простягнену руку. Вона підсунула йому до цілунку чоло й очі. Мері виглядала як після доброго відпочинку, вся загоріла, але трохи зі згрубілими рисами, наче простакувата. Коли він сів поруч неї, прийшло йому на думку, чи з неї не можна б зробити противаги Стакенові.

Ні, він не міг сподіватися від неї помочі. За кілька хвилин вона розніжилась. Навіть почала пробувати видувати кокетливо примхуваті уста. Райт не мав охоти жартувати.

– Що ти робив без мене? – спитала Мері.

«Цим вона досі не поцікавилася у своїх листах», – блимнуло йому в голові.

– Я писав книжку і саме її закінчив.

– Чи ти вже її продав?

«Справжня дочка Ляндсберґа», – подумав.

– Так, англійцям.

Мері заплескала по-дитячому в долоні і почала подрібно випитувати про висоту гонорару, а щойно згодом дуже недбайливо про те, що буде в тій книжці.

– Я буду її читати, – заявила святошно.

Райта почали обсідати дивні думки. Взагалі навіщо йому Мері? Чи вона зможе доповнити його духові потреби? Досі вона не була йому навіть близька, а тепер видалась йому просто чужою в тому світі, де він жив. Чи він шукав жіночої ніжности? Так, але не тої, яку він знайшов, коли, утікаючи від Стакена, попав у її обійми. Тепер він знайшов інший захист у давно минулому світі з його радощами і терпіннями. Його душа жила там більше, ніж його тіло серед буденної метушні.

Ляндсберґ – батько Мері, – що щез на літній час і тільки раз дав знак життя листівкою з якоїсь італійської містини, вернувся до міста і почав пригадувати реченець шлюбу своєї доньки. Він згадував про це щораз частіше і залюбки зупинявся на цій темі. Він говорив чомусь про ремонт свого дому і то так, мовби хотів позбутися з цього дому доньки. Мері зрозуміла це дуже швидко.