Наталена Королева - Шляхами і стежками життя

Та не тільки пошуки родинних коренів свого батька долучали Наталену Королеву до української історії, культури, мови… На прохання її опікуна – дядька Еугеніо де Кастро, який тоді мав продовжити службу в королівській гвардії при іспанській королеві Марії-Крістіні, – мати батька Теофіла Довмонтович забрала маленьку Кармен-Наталену разом із іспанською нянею Санчею Моліною в Україну – в село Великі Борки. Там дівчинка, яку в маєтку називали Ноель, прихилилася до баби Северини, яка працювала в маєтку, збирала лікарські трави, знала безліч казок, ворожінь, замовлянь, благословлянь, доглядала курей, качок, гусей, індиків, сама виготовляла для сільської сирітки Марусі та для Ноель різні забавки – ляльки з маківок, ложки з капустяного листя, відерця з огірків-жовтяків… Завдяки бабі Северині дівчинка подружилася із Марусею, яку після смерті її батьків забрали до господи. Саме з нею і бабою Севериною Наталена проводила багато часу, спілкуючись із ними мішаниною французької, польської, чеської та української мов. Після передчасної смерті іспанки Санчі вихованням Ноель займалася чешка Гата, яка вчила її чеської мови, розповідаючи казки та різні приказки, співаючи чеських пісень. Там, у Борках, Ноель навчалася української мови, пізнаючи на емоційному рівні національні звичаї і традиції, адже вона на Волині перебувала лише до п’ятирічного віку. Батько про себе й не нагадував, бабуня хворіла і незабаром померла, тому дядько Еугеніо змушений був забрати свою небогу до Іспанії. На той час Естрельїта, так її називав дядько, встигла засвоїти з допомогою суворої і пильної французької гувернантки Ґортензи, яка жила з нею в Борках, французьку мову, що і визначило місце подальшого навчання і перебування. Пансіон при католицькому монастирі Нотр-Дам де Сіон на іспансько-французькому пограниччі заховав Кармен-Естрельїту на доволі довгий час. Зате яку освіту, яке виховання здобула дівчинка в цьому пансіоні!

Із особливою вдячністю згадувала потім Наталена Королева ту атмосферу навчання і відпочинку, яку витворювали черниці-наставниці дівчаткам із благородних родин. Мови, малярство, музика, історія, теологія, філософія, верхова їзда, танці, шляхетні манери, придворний етикет – чого тільки не навчали в пансіоні! Для допитливої Естрельїти особливо праглося то побігати в розкішному монастирському саду, то усамітнитися у багатій бібліотеці монастиря, де вона поринала в глибини історії, релігії, філософії, культури народів і цивілізацій. Особливий дар вихованка пансіону виявила до вивчення мов. Крім поглибленого вивчення французької та рідної іспанської, студіює англійську і німецьку мови, ретельно вивчає латинську та грецьку.

Незабутнім враженням для десятирічної дівчинки, яка тільки того світу й бачила у похмурих покоях старої пані в Борках та в монастирській школі-пансіоні, стала поїздка зі своєю молоденькою тітонькою Інес та її чоловіком, арабістом і археологом доном Лоренсо, до міста Аахена, до Рима і нарешті, в 1899 році, на батьківщину – в місто Бурґос.

У колишньому французькому «місті Карла Великого», а тепер німецькому Аахені, Естрельїта зустріла під час прогулянки в міському парку кайзера Німеччини Вільгельма ІІ, якому відмовилася дарувати квіти, як це робили традиційно місцеві діти, та ще з викличною гордістю заявила, що вона прибула з Франції: «Ми там кайзера не маємо…».

Нарешті – давно вимріюваний Рим, зустріч із улюбленим дядечком Еугеніо, латинські слова служби Божої, які, як відчула Естрельїта, викликають асоціації з героїчним минулим іспанського народу, відроджують в її уяві образи предків та їхні діяння, бо це «мова її далеких, дуже далеких предків». На все життя запам’ятає те, що тут, у Римі, заповість її опікун, священник Еугеніо:

– Коли життя розділить нас, будемо далеко один від одного, знай, знайдеш мене завжди, коли прийдеш ранком на першу службу Божу. Доки житиму – вона буде завжди молитвою за тебе.

Коли ж Естрельїта-Кармен повернулася в 1899 році до Іспанії в місто Бурґос на запрошення своєї юної тітки і подруги Інес, то під впливом її чоловіка дона Лоренсо почала вивчати арабську мову, захопилася археологією, медициною, філософією, малярством, а за наполяганням тітки – музикою і вокалом. Співала в храмі Севільї, гасала на коні пагорбами поблизу родинної посілості Сан-Люкар, вправляючись навіть із шаблею, пікою та пістолями. Там, у Бурґосі та Севільї, закінчила середню школу.

І ще одна щаслива подорож. До Мадрида. У гості до двоюрідної сестри її матері доньї Касильди Медінацелі. А отже, до двору королеви-реґентки, доньї Марії-Крістіни. Вирушила в супроводі двох дядьків – дона Еугеніо та дона Лоренсо – з надією побувати в королівському палаці Ель Ескоріяль, де донья Касильда, як улюблена придворна дама, постійно перебувала при матері-королеві. Майбутній король Іспанії Альфонсо ХІІІ був ще юний – мав лише дванадцять років. Він тільки в 1902 році посяде королівський трон, тому Іспанією повноправно і доволі тиранічно правила королева-реґентка. У знаменитих королівських садах Аранхуеса Естрелла-Кармен і познайомилася 1899 року з майбутнім королем Іспанії. Це знайомство, яке переросло в дружбу і щире захоплення одне одним, із роками не забудеться, навіть оживе тоді, коли внаслідок громадянської війни король Альфонсо ХІІІ змушений буде залишити країну і проживати у вигнанні.