Наталена Королева - Шляхами і стежками життя

Перебуваючи в науковому відрядженні в США кілька місяців, я перечитав багато чого з того, що в Радянській Україні зберігалося у спецфондах, а головне, було під глухою забороною. Що казати, згадувати, зокрема в радянській пресі, імена багатьох представників української творчої і наукової інтелігенції – письменників, художників, музикантів, учених – було неможливо. Годі було тоді сподіватися і бодай нейтральною оцінкою оприлюднити чиєсь ім’я із поскрибованих комуністичним режимом. Наталена Королева була однією із тих таємниць, відкрити і розгадати яку прагнули деякі вчені. До них належав Олекса Мишанич, що мав у своїй бібліотеці прижиттєві видання творів письменниці.

Я і не сподівався, що раптом тут, у звільнених від попелу Везувію Помпеях, розгорнеться така цікава розмова про цю таємничу жінку. І професор Омелян Пріцак, і професор Ігор Шевченко, і відомий український історик Ярослав Ісаєвич 5 5 Ісаєвич Ярослав Дмитрович (1936–2010) – український історик, громадський діяч, академік НАН України, президент Міжнародної асоціації україністів, директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. були приємно вражені тим, що професор із Радянської України Олекса Мишанич, виявляється, так детально ознайомлений із життям і творчістю Наталени Королевої.

– Я зараз готую… Зрештою, я вже підготував. Упорядкував, склав примітки до її історичних повістей «Сон тіні», «1313», «Предок». І подаю також її «Легенди старокиївські». Саме з цих легенд я і розпочав підготовку цього першого видання в Радянській Україні творів Наталени Королевої. Ще напишу післямову… Є домовленість про публікацію з видавництвом «Дніпро» 6 6 Королева Наталена . Предок: Історичні повісті. Легенди старокиївські / Упор., післямова, прим. О. В. Мишанича. – К.: Дніпро, 1991. , – розповідав Олекса Мишанич.

Професор Ярослав Ісаєвич намагався скористатися паузою у розмові, поспішаючи додати свої міркування:

– Я так зрозумів, що це буде повторення того видання, яке здійснив Орест Зілинський 7 7 Зілинський Орест (1923–1976) – чеський україніст, славіст, літературознавець і фольклорист, філолог, громадський діяч. у Братиславі ще 1966 року. Я маю цю книжку. Там також підготовка текстів, примітки і післямова нашого славетного славіста, який, на жаль, полишив у 1976 році цей світ. О, як би він радів зустрічі з усіма вами тут, у Неаполі.

Саме Орест Зілинський на семінарі «Розвиток україністики в соціалістичних країнах», який проходив у Пряшеві в 1968 році, запропонував створити Міжнародну асоціацію україністів. Ця пропозиція авторитетного вченого-славіста була підтримана, і О. Зілинський не тільки ввійшов до обраного на цьому семінарі підготовчого комітету – йому було доручено організувати зустріч україністів під час проведення VI Світового з’їзду славістів у Празі в серпні 1968 року. Там передбачалося обговорити і затвердити статут Міжнародної асоціації україністів. Проте члени делегації від УРСР не змогли взяти участі в цьому засіданні – заборонив голова делегації академік Іван Білодід. Лише вислав на неї двох учених: Віталія Русанівського і Григорія Вервеса, «які негайно після виступу О. Зілинського суворо напали на нього, мовляв, запропонована асоціація матиме антирадянський та буржуазно-націоналістичний характер, і радянські україністи, маючи свій Український комітет славістів та Комітет культурних зв’язків з українцями за кордоном, ніколи не погодяться з її заснуванням» 8 8 Мушинка Микола . Україніст Орест Зілинський (1925–1976): життя та внесок у літературознавство і фольклористику / Зілинський Орест. Літературознавчі праці. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2013. – С. 650–651. .

Тоді, в червні 1999 року, в Неаполі відбувалося засідання Організаційного комітету зі створення Міжнародної асоціації україністів. На запрошення відомого професора-славіста Неапольського університету Ріккардо Піккіо прибули вчені не тільки із США, Канади, Європи, але й з Радянської України. Екскурсія в Помпеях сприяла ближчому знайомству колег, які знали один про одного за працями, але далеко не всі мали змогу особисто побачитися.

– Так. Якоюсь мірою, – згодився Олекса Мишанич, – добротне видання. Я ним користуюсь. Але там лише дві повісті – «Сон тіні» і «1313». А я додаю ще «Предка» і, що для нас дуже важливо, «Легенди старокиївські»…

– Саме із цих «Легенд» – своєрідних творчих переосмислень багатющої літописної і усної народної спадщини Київської Русі – я і розпочав своє знайомство з Наталеною Королевою, – сказав Омелян Пріцак. І додав: