Наталена Королева - Шляхами і стежками життя

Її майбутній батько, гоноровий шляхтич Адріан-Юрій Дунін-Борковський, познайомився із родовитою іспанкою Марією-Кларою де Кастро Ляцерда і Медінацелі Фернандес де Кордоба і Фіґероа на курорті Біярріц у Франції, одружився з нею і перебрався до Іспанії, де прожив у її маєтках три роки.

Саме в містечку Сан-Педро де Карденья, що неподалік міста Бурґоса на півночі Іспанії, і народилася 3 березня 1888 року дівчинка, якій подарували ім’я її небесної заступниці – іспанської святої Наталени (в земному житті звичайної пастушки з Піренейських гір). Повне ім’я, дане їй при хрещенні, – Кармен-Фернанда-Альфонса-Естрелла-Наталена.

На четвертий день свого життя новонароджена втратила матір, внаслідок чого Наталена стала єдиною спадкоємницею славетного іспанського роду Медінацелі-Ляцерда.

Подружнє життя її батьків і до народження Наталени було травмоване сварками, тому зразу ж після смерті дружини опечалений і невдоволений народженням доньки граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський подався у світи – в Індію, Африку та на Цейлон. З науковою передусім метою. Був знаним ентомологом, мав цінні збірки-колекції метеликів. Заради набуття рідкісного екземпляра вирушав у небезпечні подорожі, міг роками шукати унікальний вид метелика, як це було з ним у Сахарі, коли вчений два роки чекав на появу метелика Антімахуса. Потрібно зауважити, що цей рідкісний метелик лише тоді спускався з високих пальм на землю, коли випадали дощі. Адріану Дуніну-Борковському пощастило заволодіти аж трьома екземплярами Антімахуса. І коли працівник російського посольства в Парижі (також пристрасний ентомолог-любитель, до того ж родом із Волині) допоміг Дуніну-Борковському повернути конфісковані царським урядом маєтки, вдячний граф подарував дипломатові один екземпляр Антімахуса зі своєї колекції. Оскільки Адріан Дунін-Борковський мав французьке громадянство і не бажав жити на території Російської імперії, він запропонував російській владі на виручені від продажу його маєтків кошти побудувати в Україні притулок для старих людей і невиліковно хворих. Царський уряд упродовж двох років розглядав це клопотання і врешті-решт відмовив. Розчарований граф махнув на маєтки рукою і повернувся до Франції.

Та поки батько перебував у наукових експедиціях, дитина залишалася під опікою дядька Еугеніо де Кастро Ляцерда і Медінацелі Фернандес де Кордоба і Фіґероа – старшини королівської гвардії в Мадриді – та бабусі Теофіли Дуніної-Борковської з давнього литовського роду Довмонтовичів, яка прибула до Іспанії перед народженням онуки з Волині – родового помістя Великі Борки. Від назви села Борки, в якому осіла родина Дуніних, і походить друга половина прізвища цього нормансько-давньоукраїнсько-литовсько-польського роду.

Згодом Наталена Королева, яка, до речі, аж до першого одруження в 1915 році мала прізвище матері (хоча прізвище батька теж записано під час реєстрації її народження, аби не вважалося, що дитина не має законного батька), заглибиться і в генеалогію родини Дуніних. Дізнається, що предок її батька був данського походження, з’ясує, що назва їхнього родового знаку «Білий Лебідь» походить від прізвища одного з предків-варягів (попередника данця) Швено, яке в перекладі й означає «лебідь», висловить припущення, що варяг Вілфред Швено прибув до Київської Русі разом із Рюриком 10 10 Биковський Лев. Наталена Королева: від 1888 до 1958 // Визвольний шлях. – 1958. – Кн. 2. – C. 186; Биковський Лев. Наталена Королева: (Її життя і творчість за час від 1944 до 1960 року) // Визвольний шлях. – 1962. – Кн. 1. – С. 69. . Навіть більше, Наталена Королева стверджуватиме, що в родинному архіві Дуніних були свідчення про те, що цей рід проживав у Києві ще за часів князя Ярослава Мудрого і навіть був шлюбно поєднаний із цим князівським родом. Правда це чи ні, але романтична Наталена надзвичайно екзальтовано сприймала те, що її предок по батьківській лінії був одружений з дочкою самого Ярослава Мудрого, і тому вважала себе Ярославною – спадкоємницею Київського Княжого Престолу.

– На це натякала Наталена Королева в розмові з Орестом Зілинським, але професор скептично поставився до цієї гіпотези – жодними літописними чи архівними свідченнями це не підтверджується, – розповідав професор Ярослав Ісаєвич.

– Але те, що одне із чільних командних місць у війську гетьмана Богдана Хмельницького посідав представник роду Дуніних-Борковських – це відповідає історичній правді, – продовжив розмову Олекса Мишанич. – Адже відомо (про це пише Королева у повісті «Предок»), що в роду Дуніних-Борковських були часом антиподні погляди і переконання. Згадаймо жертовну боротьбу Адама Дуніна-Борковського за визволення Польщі від російського ярма і переконання та віру його старшого брата – волинського шляхтича Василя Дуніна-Борковського, які прирекли його на вороже ставлення до молодшого брата – католика і польського патріота.