Беатрікс Поттер - Казка про поросятка Робінзона

– Тоді їх уже не буде дві дюжини, – зауважив Робінзон.

Він назбирав букетик первоцвіту й перев’язав його шерстяною ниточкою для штопання, яку тітонька Роха дала йому як зразок.

– Я продам його на базарі, а гроші будуть тільки моїми, за свої пенні я куплю цукерок. А скільки в мене пенні? – запитався Робінзон, риючись у себе в кишені. – Одне від тітоньки Рохи, одне від тітоньки Брьохи, і одне моє власне буде за первоцвіти – о, куві, куві, куві! Он хтось скаче по дорозі! Я запізнюся на базар!

Робінзон підскочив і перетягнув свого кошика через дуже тісний перелаз. Саме в цьому місці стежка перетинала велику основну дорогу. Він побачив чоловіка верхи на коні. Старий містер Пепперіл під’їхав, сидячи на гнідому коні з білими ногами. Його два високі хорти бігли поперед нього, заглядаючи через перекладини усіх воріт усіх полів, які вони минали. Хорти підстрибом підбігли до Робінзона, вони були дуже великі й дружелюбні, вони облизали його обличчя і поцікавилися, що він несе у кошикові? Містер Пепперіл гукнув їх: – До мене, Пірате! До мене, Листоношо! Підійдіть-но сюди, шановні! – Він зовсім не хотів нести відповідальність за яйця.

Дорогу нещодавно встелили гострою новою щебінкою з кременю. Містер Пепперіл спрямував гнідого коня до порослого травою узбіччя і звернувся до Робінзона. Це був життєрадісний літній джентльмен, вельми привітний, з червоним лицем і сивими бакенбардами. Усі зелені поля і червоні орні землі між Стімутом і «Там-де-Кнуром» належали йому.

– Здоров, здоров! І куди це ти вирядився, маленька свинко Робінзоне?

– Вітаю, місере Пепперіле, сер. Іду я на базар. Куві, куві, куві! – сказав Робінзон.

– Як, сам-один? А де ж міс Роха і міс Брьоха? Не захворіли, сподіваюся?

Робінзон пояснив усе про вузькі перелази.

– Цікаво, цікаво! Занадто гладкі, занадто гладкі? Отож ти пішов зовсім сам? А чому твої тітоньки не заведуть собі пса, щоб бігав у справах?

Робінзон відповідав на всі запитання містера Пепперіла дуже старанно й увічливо, продемонструвавши неабиякий розум і глибоке знання овочів як на такого молодого хлопчину. Він біг підтюпцем майже під конем, дивлячись знизу на його блискучу гніду шерсть і широку білу попругу, а також на білі гамаші й коричневі шкіряні чоботи містера Пепперіла. Містерові Пепперілу Робінзон вельми сподобався, і він дав йому ще одне пенні. Коли крем’яне покриття закінчилося, він натягнув віжки й торкнувся коня підборами.

– Ну що ж, гарного тобі дня, мала свинко. Передавай вітання своїм тітонькам. І будь обачним у Стімуті. – Містер Пепперіл свиснув своїм собакам і помчав уперед.

Робінзон також пішов далі по дорозі. Він проминув садок, де сім худих і брудних свиней рилися в землі. І в їхніх носах не було срібних колець! Він пройшов по Стайфордському мосту, навіть не зупинившись, щоб подивитися через парапет, як маленькі рибки, пливучи проти течії, балансують у повільному потоці, або як білі качки плещуться поміж заростями водяного жовтцю. Він звернув до Стайфордського млина, щоб переказати Мельникові прохання тітоньки Рохи щодо борошна, а Мельникова жінка пригостила його яблуком.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Цитується відомий вірш Едварда Ліра. Пугач і Кицька, коли пливли в човні, закохалися й вирішили одружитися, але в них не було обручки. У країні дерева Бонґі вони натрапили на свинку, у якої в носі було кільце. Пугач і Кицька купили кільце й змогли повінчатися (прим. перекладача).