Володимир Винниченко - Щось більше за нас

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Винниченко - Щось більше за нас» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2020, ISBN: 2020, Жанр: literature_20, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Щось більше за нас: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Щось більше за нас»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Сюжети новел та оповідань Володимира Винниченка (1880–1951), що увійшли до видання, здебільшого відбивають соціальні струси початку ХХ ст. Наростання невдоволення селян, які готові піти проти пана, змальовується в оповіданні «Суд». У творі «Салдатики!» розкрита психологія лідерства – з непримітного селянина народжується ватажок. Невідповідність між оболонкою і суттю робить кумедним в очах оточення героя твору «Народний діяч». У оповіданнях «Біля машини», «На пристані», «Раб краси» відображена вперше в українській літературі революційна інтелігенція.

Щось більше за нас — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Щось більше за нас», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

І встав Вася з простої табуретки, і пішов до матері. У суміжній кімнаті горнична Катя якраз щось робила біля вікна і наспівувала:

Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Поговоримо з тобою!

– Молодчина Катя, – подумав Вася, – українську пісню співає! – І повернувшись до неї, ласкаво спитав:

– А не знаєш, Катю, де пані?

Почувши його голос, Катя здригнулась і трохи засоромилась.

– Я питаю, не знаєш, де пані? – засміявся Вася. – Чого злякалась?

– Та ви так… раптово… Пані, здається, у себе.

– А ти біжи поглянь і мені скажи: я підожду.

– От я січас.

– Стій, стій! Як ти сказала останнє слово?

Катя зупинилась, підняла брови і здивувалась.

– Я нічого не говорила… Яке слово?

– Ні-ні, як ти сказала? Ти сказала, «січас». Ну, що це таке «січас»? Ну, що воно таке?

Катя ще більше підняла брови й навіть перелякалася.

– Та що ж тут такого.

– Та тут нічого такого нема, але навіщо ти говориш «січас», коли можеш сказати «зараз». Хіба ти не розумієш, що ти плутаєш руську мову?.. Ти скажи мені, читала ти Шевченка? Чи ні? Ні?!. Я й забув… Ти читати вмієш?

– Ні.

– Ну… І тобі не сором? Чому ж ти не навчилась? Хіба можна…

– От ще! Чого знайшла б соромитися, хіба я панночка?

– Панночка! Хіба тільки панночкам можна вміти читати, хіба освіта тільки їм потрібна? По-моєму, освіта скоріше потрібна простому народові… Бо ти не знаєш, але темнота… чи то пак… темрява… Ну, так, темрява, по-українському буде «темрява»… Так я говорю….

– Ой, паничу! – оглядаючись на двері, благала Катя. – Я вже піду, а то пані як побачать, то знов будуть сміятися з мене, скажуть, що я знов до вас ночувати ходжу… Бо вони тоді бачили, як ви впускали мене до себе…

– Ну, от! Я їй одно, а вона мені «ночувати». Що перш було, то годі вже тепер; я тепер інший, щоб ти знала… А по-руськи… Ну, йди, йди… боїшся.

– Ох-ох-хо! – важко зітхнув Вася, як Катя вийшла. – Роботи, роботи скільки! Ця читати не вміє, той книжки ніколи не бачив… Ні, годі, годі! Скоріше за працю, скоріше! О, мати… Ні, мати добра… Треба з нею по-російському… Що ж таке, що по-російському? Говорять же по-французькому… Треба бути тільки твердим, прямо твердим, як… як… ну, як камінь, камінь твердий?.. Словом, стояти на своєму і пас!

– Пані в спальні! – просунувши голову в двері, промовила Катя і зараз же сховалась.

– Ну, Господи поможи, – шепнув Вася і, твердо ступаючи, пішов до матері.

– Я, мамо, – почав Вася по-російському, вступаючи в кімнату матері й підходячи до неї, – прийшов серйозно побалакати з вами…

– Ой, Господи! – засміялась мати. – Ти мене лякаєш. Сідай, сідай, голубе, і викладай усе своє серйозне.

Ну, от тепер треба сказати: «Мамо! Я ваш син!» – подумав Вася і промовив:

– Нам треба вияснити… вияснити… все чисто…

– Ну, і виясняй… Тільки, голубчику мій, навіщо ти начепив на себе цю товсту, гидку сорочку? Фу, та від тебе прямо-таки мужиком несе! Ха-ха-ха! Ну, чудачок ти мій!

– От, мамо, я про це й хочу поговорити, – похмуро промовив Вася. – У вас такі погляди на це діло, у мене такі… Я – ваш син, ви – моя мати…

– Ха-ха-ха! – весело відкинулась на спинку крісла мати. – «Я ваш син!» Ох, цього, їй-богу, не можна подумати! Почепив сорочку цю, чоботи, шаравари кучерські і лізе в мої сини. Ха-ха-ха! Ах ти комік, комік! Ну, і навіщо тобі це, га?

– У кожного свої погляди…

– Постій! А не краще одягтись у чисту одежу, причесатися?.. А тобі так до лиця був блакитний комір студентського сюртука… Їй-богу… Ти сам бльондин, у батька ти весь… Потім… Ха-ха-ха! Повиносив крісла, килимки, м’яке ліжко…

– Мамо! – перебив Вася. – Ви мені одно скажіть… і ще от що: не смійтесь…

– Та як же, любий, не сміятися!

– Ну, так я піду і… словом, ми розійдемось. Ви мені прямо скажіть, як ви дивитесь на це… Я, ви самі добре знаєте, вже чоловік самостійний, я можу робити, що захочу… І буду робити… Але мені хотілось би, щоб ви теж… як-небудь… ну, не то що помагали, а… ну, хоч дивились би на це… з другого боку… Так ви мені серйозно скажіть, як ви дивитесь на це?

– Хм… – усміхнулась мати і почала, прикусивши губу: – Я тобі от що скажу. Я тобі намалюю два малюнки. Слухай… От ти тепер сидиш: у простій сорочці, товстій, гидкій, ріже тіло… Ріже, правда?

– Я думаю, для тіла це… навіть… корисно… плоть… убивається…

– Ну-ну… Словом, сорочка ріже тіло, чоботи, мабуть, муляють… Ти спиш тепер на простих дошках, обідаєш якесь чорт-зна-що…

– Чого ж чортзна-що?

– Чортзна-що, чортзна-що, я куштувала… Ти раз у раз у клопоті, турботах, раз у раз з мужиками… Це… я не говорю, що це погано, я сама… ти ж знаєш, бідному мужичкові не відкажу… Але й не турбуюсь за всіх… А ти думаєш, вони тобі дуже дякують? Ха-ха-ха! Якраз… Вони про тебе думають, як ти думаєш про них? Вони сміються з тебе…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Щось більше за нас»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Щось більше за нас» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Володимир Винниченко
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Винниченко
libcat.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
Володимир Винниченко - Терень
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Студент
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Федько-Халамидник
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Кумедія з Костем
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Записки Кирпатого Мефістофеля
Володимир Винниченко
libcat.ru: книга без обложки
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Відродження Нації
Володимир Винниченко
Володимир Винниченко - Сонячна машина
Володимир Винниченко
Отзывы о книге «Щось більше за нас»

Обсуждение, отзывы о книге «Щось більше за нас» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x