Володимир Винниченко: Студент

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Винниченко: Студент» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию). В некоторых случаях присутствует краткое содержание. Город: Київ-Відень, год выпуска: 1919, категория: Классическая проза / на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале. Библиотека «Либ Кат» — LibCat.ru создана для любителей полистать хорошую книжку и предлагает широкий выбор жанров:

любовные романы фантастика и фэнтези приключения детективы и триллеры эротика документальные научные юмористические анекдоты о бизнесе проза детские сказки о религиии новинки православные старинные про компьютеры программирование на английском домоводство поэзия

Выбрав категорию по душе Вы сможете найти действительно стоящие книги и насладиться погружением в мир воображения, прочувствовать переживания героев или узнать для себя что-то новое, совершить внутреннее открытие. Подробная информация для ознакомления по текущему запросу представлена ниже:

Володимир Винниченко Студент
  • Название:
    Студент
  • Автор:
  • Издательство:
    Дзвін
  • Жанр:
    Классическая проза / на украинском языке
  • Год:
    1919
  • Город:
    Київ-Відень
  • Язык:
    Украинский
  • Рейтинг книги:
    5 / 5
  • Ваша оценка:
    • 100
    • 1
    • 2
    • 3
    • 4
    • 5
  • Избранное:
    Добавить книгу в закладки

Студент: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Студент»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Володимир Винниченко: другие книги автора


Кто написал Студент? Узнайте фамилию, как зовут автора книги и список всех его произведений по сериям.

Студент — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система автоматического сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Студент», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Не бойтесь закрыть страницу, как только Вы зайдёте на неё снова — увидите то же место, на котором закончили чтение.

Володимир ВИННИЧЕНКО

СТУДЕНТ

Оповідання

Уночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум'я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувалися втекти; а вітер гасав над полум'ям, зривав з його головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував свавільно й безпардонно. Побіля ж полум'я бігали, метушились маленькі, безсилі люди, ламали руки і кричали до неба, до місяця, до полум'я. Кричали до Бога, до чорта, до людей. Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від чорта, ні від людей.

Місяць утік, небо посіріло, а коли зовсім розвиднілось, вітер стомився і вогонь ліниво, байдуже, ні крихти не вважаючи на людей, наче й не їхні хати він пожер, став погасати. Куріли чорні, обгорілі сволоки, бальки, недогоріла солома куріла теж байдуже, ліниво, стомлено. А з того боку де згоріла половина села, сходило сонце, весняне і радісне. Наплювать йому на недогорілі бальки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей! Воно собі умите, веселе, сміючись, плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмари і місяць.

На непогорілих же вулицях валялись вирятовані діжки, скрині, кочерги, свитки; між ними плакали й вовтузились діти, жінки та діди; мов задубілі, стояли мужики з повислими руками, з скляними, недвижними поглядами, з опаленими бородами. Або, збившись докупи, без ладу махали руками, кричали, наче сподіваючись криком забити полум'я своїх мук, свого одчаю і туги.

Між ними сиротливо блукали собаки і, піднімаючи голови догори, жалібно, страшно вили. Вили таким воєм, наче вже бачили страшні постаті голоду, нужди, хвороб, які зграєю йшли на погоріле село. На собак з ненавистю і страхом кричали, вони підгортали хвости і знов, одійшовши, піднімали голови й вили. Прив'язані до тинів корови та коні ревли, тупчились; діти дрижали з холоду і плакали; хитались і голосили жінки.

А сонце велично, розкішно плило собі, земля назустріч кидала йому фіміамом туманів своїх і ніжно дихала, як засоромлена коханка. Дерева заспокоїлись і тільки часом здригувались голими вітами, неначе згадуючи страхіття ночі.

Але люди не могли заспокоїтись; вони ходили поміж почорнілих хат, розкидали недогорілу солому, диким поглядом озирали задимлену руїну і безсило схиляли голови на груди.

Коло згорілого трупа коняки і повалених стін стояв дід, без шапки, з пропаленою сорочкою й мовчав. Вітер несміло, боязко гравсь його сивим чубом. Довго стояв дід, потім підвів голову й дико, люто дивлячись у небо, заговорив:

— Ну й усе?.. Чи ще мало? Га?

Він розідрав сорочку і випнув жовті, кістляві, старі груди з жовто-сивим волосом на них. На губах йому стояла піна, в старих зморшках лежала сажа, полинялі очі блищали гострим, холодним світлом.

— Як мало, то можна й ще!.. Ось-сьо, о…

На нього дивились сусіди і йшли до нього.

— Та схаменіться, діду! Що ви кажете? Бог дав і взяв.

— Взяв? — впився в сусіду страшним своїм поглядом дід — За що взяв?

— Людей виніть, діду, люди винні, а не Бог…

— Де вони, ті люди? — повів очима дід навкруги.

— Нема їх тут, шукати треба, ходім…

Дід не хотів іти, але його повели туди, де стояли і кричали інші. Дід ішов схиливши голову, і вітер несміло, винувато гладив і хилитав його сиве, розкудовчене волосся.

— Студенти запалили!.. Вони!.. Не хто, як вони!.. — кричав рудий, веснянкуватий Гаврило і, показуючи замазаною у сажу рукою до лісу, грізно тряс головою.

— Я сама вчора двох бачила, своїми очима бачила їх! — випнулась наперед Козубиха — ішли і дивились на Домахину хату. А з неї якраз і почалось. Вони!..

— Де вони, ті студенти? — раптом пролізаючи до Домахи, глухо спитав дід, і полинялі очі його дивились гостро і люто.

— Де? — хитнула головою Домаха. — Шукай їх! Ти його піймаєш. Там!..

— Де «там»?

— У лісі, у чорта в болоті…

— У чорта? Де ті студенти, давай їх сюди! Давай, я вимотаю їм жили, я наточу крові їхньої і буду гасить мою хату. Давай!

— Жили їм вимотать!! — летів крик із грудей, із стиснених кулаків, з затуманених очей. Летів і нісся до високого, спокійно-радісного неба з веселим, величним сонцем. І собаки піднімали голови до цього сонця і страшно вили, і курилась чорна руїна хат, наче простягаючи тонкі стовпи диму до царя природи. А цар природи весело сміявся.

Читать дальше

Похожие книги на «Студент»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Студент» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё не прочитанные произведения.


libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Володимир Винниченко
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Винниченко Володимир
libclub.ru: книга без обложки
libclub.ru: книга без обложки
Володимир Винниченко
Отзывы о книге «Студент»

Обсуждение, отзывы о книге «Студент» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.