Наталена Королева - Вітраж

8. «Сон Тіні». Історична повість з часів царя Адріяна. Головна постать – Антіной, про якого я «відкрила» цікаві дані. А власне: що був це не улюбленець, але син Адріяна і тайний християнин. Бо завжди носив медальку, на одній стороні якої було ягнятко, на другій – грецькі альфа й омега. Втопити його звеліла Августа Собіна, жінка Адріянова, яка хотіла бачити на троні свого улюбленця, – Люція Вера, бо дітей Адріян і Собіна не мали. У числі персонажів повісти є історична постать: довірений і улюблений Адріянів раб – джура Мостар, українець, бо «з Бористена походить». Друга постать – донька центуріона, також українка (історично), який привів Адріянові з українських степів улюбленого адріянового коня «Бористена». Адріян цьому коневі звелів поставити пам’ятника і склав вірша на його честь.

9. «Легенди старокиївські» – св. Ольга, св. Анастасія й ін., від скифів починаючи і до грецьких колоній на Криму.

10. «Легенди старокиївські», частина друга. У числі легенд – Фонтан Самсона в Києві, вулиця «Лакерди» (Лоцерда) і цікава деталь про походження Сен Жермана, славного алхіміка і чародія, – він був сином української селянки з Підкарпаття і графа Франца Ракоці.

11. «Останній бог». Це друга частина «Сна Тіні», бо Антіной був фактично останнім, кому римляни ставили храми і вівтарі. Ця моя праця ще не друкована, бо прийшла Друга світова війна, видавництво хотіло, щоб я писала «на політичні теми»… І я замовкла аж до цього часу…

12. «Стежками і шляхами життя». Мій життєпис у формі повісти. Ще не друковано. XXII розділи. Буде друкуватися у Франції.

13. «Мезу, жрець єгипетський». Мойсей як учень єгипетських храмів і кандидат на єгипетського жерця. Не друковано.

14. «Що є істина?» Повість на XIV розділів. Це оповідання про Пилата за історичними даними, що я колись зібрала про нього в Тарраґоні, бо він звідти був родом. Був там спочатку претором, а потім був там же претором його син – Кай Понтій Пилат. Ця праця буде друкуватися в Німеччині.

Дружина Пилата була чистокровна римлянка, а сам Пилат був родом з Тарраґони в Іспанії. Тож він мені «земляк»! Не був Пилат ані жорстоким, ані лукавим, як це часто люблять висвітлювати в школах. Бо навіть найзліші Пилатові вороги, як, напр[иклад], Лектул, називають його в своїй приватній кореспонденції «справедливим Пилатом».

Що, узнавши Ісуса Христа невинним, він звелів Його бичувати, це був закон палестинський, який наказував: «по допиті збичувати обвинуваченого й ще раз допросити. Коли відповіді будуть однакові, значить – вони правдиві». Цей закон діяв у Палестині аж до XIII століття.

15. Життя Святої Великомучениці Варвари. Видав проф. І. Огієнко, Тарнів, 1922 р., 16 сторінок.

Поки що, мабуть, досить Вам про мої праці! Бо як розберете ці мої ієроґліфи, то, мабуть, заснете на 14 годин, як це було з Шамполліоном, першим французьким єгиптологом, якому першому пощастило прочитати єгипетське письмо…

Чому я так невиразно й нерозбірливо пишу? Мабуть тому, що замолоду багато писала по-арабському, бо добре знала цю мову. Нині забула її докладно… І пишу таки «не християнським письмом»… Тож вибачте мені!

В глибокій пошані.

Н. Королева

П. С. Забула ще згадати, що я співробітничала і в чеській мові, за першої Республіки, у різних чеських часописах.

Продовжуємо анкету. Над чим працюють письменниці? Які були спонуки до того? Що задумують нового? Все те цікаві ми знати.

Відповідь наспіла від Наталени Королевої. Саме тепер, коли вийшов її «Сон тіні», що його критика зустріла прихильно.

Даруйте, що нічого цікавого не зможу вам відповісти на ваші ласкаві запитання. Бо ж при нашому способі життя, влітку —

1. «Над чим можу працювати»– літературно, коли праці господарські не дають змоги тримати пера в руці. Однак цього літа моє писання дуже затяглося: треба було викінчити роман «Предок», що для нього довелось далеко пошукувати матеріялів. В перервах між працею в господарстві та в дні дощові – закінчую том творів св. Тереси Великої (переклад із старо-кастильської мови XVI століття).

2. «Що було спонукою до праці»другої, – про те сказано в праці першій. До першої ж, мабуть, «покликав голос крови», як це десь завважено в пресі. Бо ж неначе й справді якось незручно належати до роду, оплутаного мережею легенд, стежки й шляхи якого перейшли історією ріжних країн, й лишатись до нього байдужим. До того ж є трохи правди й в словах відомого «містика друїдської мудрости» – М. Магра, коли він каже: «Тільки двом річам віддаються люде з таким палким захопленням, що забувають про все інше на світі: студіям релігій та генеалогії й геральдики, бо ж одно й друге губиться в безконечній далині, майже там, де “всього початок”».