Наталена Королева - Вітраж

Повернувся 11-го грудня ввечері. І подзвонив. Я відчиняю. Сказав тільки: «Слава Ісусу Христу!» – і впав мертвий… Без агонії, без страждань… Тільки двічі затремтіли повіки…

Я побігла до сусідів, аби помогли перенести на ліжко. Сусід відійшов уже на працю. Тож прийшла сусідка та син сусідів Войтех, тоді ще студент. Він дуже любив мого дружину, а дружина – його, бо ми тут довго жили. Тепер буде 20 років, як я тут живу.

Войтех поміг перенести тіло на ліжко, а сам побіг по лікаря.

На другий день приїхали дві сестри монашки. Це лікар-росіянин телефонував сам до Праги, до церкви, що В. Королів умер, і потрібно священика для похорону. Сестри заопікувалися похороном.

На Щедрий вечір до мене з’явилися німці з трусом. Нічого не знайшли, але ще були разів три чи чотири, доки переконались, що я нічого справді не маю і не знаю.

А за півроку зустрінула я в Празі скульптора чеха, нашого знайомого. Він мені розповів, що зустрів був мого дружину саме в день його смерти, – 11-го грудня 1941-го року. І здивувався, що той такий блідий і зворушений. На те дружина йому сказав, що його було викликано до ґестапо. Воно його тепер пустило, але що він певний, що «за тиждень або два його заберуть до концентраку». Чому?

Нам давно не було з чого жити: з Подебрадської академії дружина відійшов за два чи три роки, там викладав, і «пенсій» жодних ми не мали, крім моєї як інвалідові, сестрі Червоного Хреста, за Першої світової війни, то дружина гадав, що він – академічний маляр і малював переважно на Закарпатті (доки було можна) в костелах та манастирях.

Там він дуже заприятелював з василіянами, особливо з ігуменом о. Мироном Колинцем. Цей о. Колинець і замовив був листівки, що я Вам з них дві послала. Але о. Колинця німці саме арештували (так і вмер в концентраку), а що він бував у нас, а мій дружина у нього, то певно тому й причепилися і до дружини…

Це все так вплинуло на мого дружину, д-ра В. Королева, що йому розірвалося серце, – не хотіло йти до німецьких концентраційних таборів…

Вибачте, що мій лист вийшов такий довгий.

Поручаюсь Вашим Святим Молитвам.

Наталена Королева .

П. С. Посилаю Вам свою фотографію. Зроблено її перед двома роками. Чорно одягнена ходжу завжди. А те, що бачите в мене на голові, це не жалоба, але «вдовиний убір», який носять вдови в Іспанії.

Моя літературна праця

Писати почала я давно, а перестала – з двадцять років тому. Писала спочатку у французькій пресі. Якусь мою археологічну працю видано було навіть по-російському («О мотиве плетенки в армянской орнаментике»). І думала я працювати у французькій літературі, до чого мене дуже намовляли приятелі мого батька: Анатоль Франс і Каміл Фламаріон, астроном. З української мови колись – не згадую року, бо дуже давно – зробила була я переклад на французьку, бо ніхто тоді не міг перечитати, що то за мова.

По-українському почала писати з року 1919-го, коли познайомилася, а потім і одружилася з доктором Королевим. Він умовив мене таки кинути французьку літературу, бо ж «у французів багато авторів, авторів оригінальних, а українська література – ще вбога»… Він навчив мене української літературної мови, навчив засобам, як писати.

І коли видавництва вимагали від мене, щоб я писала «про запорожців», «про Довбуша» або щоб я «віддзеркалювала біжуче життя», то покійний дружина мій казав мені: «Не слухай їх… І не читай критики на себе… Те, що ти можеш дати українській літературі свого, буде цінніше. Але це оцінено буде пізніше»… Бо мені все закидали, що я беру «далекі українцям теми» і «з чужого життя».

А я ж з фаху, як я писала Вам – археолог!

Я написала такі праці, і вони були видрукувані:

1. «Наслідування Христа» Томи Кемпійського, переклад з латини на українську мову. Жовква.

2. «Дорога досконалості» св. Терези Великої, переклад з іспанської.

3. «Во дні они», Львів, 1935 рік. Збірка оповідань з Євангелії, взяте часто з археологічного боку. Видала Бібліотека «Дзвонів» ч. 11.

4. «1313». Рік, якого Бертольд Шварц винайшов стрільний порох. Образи німецького середньовіччя. Життя лицарства, кляшторів, учених, простого люду, ремісників, вояків.

5. «Інакший світ». Збірка оповідань.

6. «Без коріння». Рік, що я перебула в київському «Інституті благородних дівиць», аби навчилась російської мови, – було це бажання моєї мачухи чешки.

7. «Предок». З родинних анналів. Як стрінулись у сарацинській неволі як бранці у XV ст. двоє моїх предків. З матірньої сторони дон Карлос Лацердо де Кастро, з батьківського – Адам Дунин-Борковський. Перша частина повісти – в Іспанії, друга – в неволі в сарацинів, третя – в Україні, на Волині.