Наталена Королева - Вітраж

Доки не відчинять Тут-Анх-Амонової труни, буде загадкою: в якому саме віці помер цей молодий фараон. Але ж і тепер уже відомо, що помер він, справді, юнаком. На це вказують і ті річі, що знайдено їх у великому числі в гробниці, й що дотепер вважалися за дитячі виграшки. Із цієї та деяких инших підстав дехто догадується, що Тут-Анх-Амон помер, маючи приблизно всього 16 років. На це також указує і згадана вже деревлянна статуя-портрет, якої вживано, як манекена, для примірювання фараонових одягів.

З історії відомо, що цей фараон вступив на престол майже дитиною. І це цілком можливо, бо подібні випадки траплялися в Єгипті нераз. Наприклад, Аменофіс IV обняв володарство в 14 році життя, в цьому році й оженившись, Аменофіс V став фараоном в 13 році.

Тут-Анх-Амон помер у третьому році свойого панування. Але всі ці здогади остаточно може ствердити лише його гробниця, що нині ще мовчить. Певне ж десь тепер, восени розтулить свої таємничі вуста.

Одначе, спіраючись на попередні відомости і припускаючи їхню правдивість, цікаво поставити питання, що ж спричинилося до такої передчасної смерти юнака-фараона?

З відомої вже історії Єгипту знаємо, що багато фараонів дуже швидко закінчувало свою королівську кар’єру. Бо в нильській долині часами траплялись дивовижні, незрозумілі пригоди. Бувало так, що молодий, до того цілком дужий фараон, чи наслідник трону, одного ясного ранку не виходив звичайної години зі своєї опочивальні. Коли ж приходили до нього, то знаходили задубілий труп, хоч уся пильна варта невідлучно була на своїх місцях. Бувало й таке, що вчора повний сил молодий володар сьогодні раптом божеволів, або ж ізненацька втрачав здібність говорити, рухатись і враз ставав ветераном. І все це було лише наслідком «чарів, перевірити силу й походження яких не було можливости».

Коли ж до цього додати, що в країні пірамід були знайомі з такими отрутами, про які, може, й не чула, особливо добре ознайомлена з цією галуззю знання, наприклад, родина Борджа, коли додати, що єгипетські жерці, певне, трошки розумілись і на бактеріольоґії, й, видимо, вміли користати і з холєрного вірусу, коли такі річі були справжньою маґією та «чарами» для широких мас і вчених з инших земель, – то зазначені несподівані пригоди з фараонами не видадуться вже такими й таємничими. В кожному разі годиться зазначити, що таких довговічних фараонів, як Рамзес II Великий, котрий панував щасливо аж 67 років зряду, Єгипет знав небагато. Та й то ще треба сказати, що Рамзес II майже все своє панування прожив у походах, а в королівському палаці, де було більш небезпеки, панували за нього инші.

Отож недурно єгипетські володарі мали звичай – відразу, як тільки обнімали владу, замовляти собі гробницю, щоб заздалегідь була готова на всякий випадок… Але ж, хоча би й не трапилось фараонові на власній шкурі зазнати таємничих чарів, усе ж таки фараонове життя було таке тяжке, що навряд чи його можна було довго витримати…

Мав фараон багато пишних титулів та назв. Звали його й «добрим богом», «Гором у свойому палаці», величали його й «паном обох країн» (тобто, верхнього й долішнього Єгипту), й, певне, найменче звали його так, як звемо ми – фараон, чи фарао. Бо, між иншим, остання назва перенята у греків, а вони взяли її в асирійців та прадідів сьогочасних жидів (гебраїв). У вимові ж семітів це єгипетське слово «пера-о», чи «пер-о» визначало – «високий дім», тобто, дім, де проживав володар. Отож, говорячи про фараона, вживали метафорично назви його осідку, як у Туреччині, наприклад, кажуть «висока порта», а Північних Американських Державах – «білий дім» і т. д. Але ж, не зважаючи на ті пишні назви, в дійсности тільки назверх видавалось, ніби «добрий бог» необмежений пан своєї країни. Тільки для широких мас був він – син Ра, нащадок сояшних, тобто, божеських династій. Тільки простий люд вірив, що спочатку самі боги посходили на землю, щоб принести Єгиптові науки, мистецтва, культуру та справедливо кермувати ним. І для них цілий Єгипет дійсно видавався власністю «доброго бога», який – «нехай живе вічно»! – який, походячи у прямій лінії від богів, роздає своїм підданцям життя, «здоровля та силу» і все, що вони мають. Бо ж усе те – «тільки його ласка», а тому він має право кожної хвилі все те в них одібрати. Та ще б пак, коли ж все добре, що тільки є в Єгипті, дали цій країні боги, з огляду на прохання та молитви «улюбленого їхнього сина», яким був ув очах народа фараон… Тим то фараон насамперед був жерцем і, можливо, найпильнішим у молитвах та святощах, як усі инші найсвятіші жерці. Він мусів без перестанку молитися, складати жертви, піклуватися про забезпечення найліпшого відношення до своєї особи з боку богів.