Наталена Королева - Силует

Коли цезарів похід порівнявся з Фільомениним стовпом, два сенатори на хвилину перервали розмову. Їхні байдужі погляди обережно діткнулися до трупа молодого лєґіонера, що впав наперед із устормленим у груди мечем. Торкнулись і відскочили з погордою.

– Видима річ – варвар, – з огидою кинув один.

– У лісах і в боях тільки можуть вони жити… Не в культурному Римі, – крізь зуби процідив другий.

– Не в міру вражливі…

– Дикуни!..

– «Мати королів» – слова прості, а горді, як римська епітафія. Та в дійсності вони й є епітафія, бо ж є це напис на цвинтарі в Аяччіо, на гробниці Марії-Летиції Бонапарте, що була матір’ю Наполеона I-го, імператора французів, Йосипа, короля Еспанії (1808–1813), Людовика (батька Наполеона III-го), короля Голандії (1806–1810) і Жерома, короля Вестфалії (1807–1813).

Мати перелічених володарів, Летиція, народилася 24 серпня, р. 1750 в Аяччіо, на Корсиці, в родині малопомітного капітана Рамоліно. Був це старовинний рід, середньої заможности, доброї слави. Нічим не визначався він з-поміж інших подібних поважних, порядних корсиканських родів.

Коли Марії-Летиції сповнилося тридцять літ, вона палко закохалася в Карла-Маріо Бонапарте. Був то веселий, запальний юнак, що саме закінчив правознавство в Пізі, в Італії, й так само глибоко кохав Летицію Рамоліно. Тільки не мріяв про те Карло, щоб одружитись і зажити спокійним родинним життям зо своєю милою в тихому кубельці. Його палка вдача не могла знести й думки про те, що його прекрасна батьківщина, його вільнолюбивий нарід мусять схилитися під тяжкою владою чужинців. Розбити кайдани, порвати пута, увільнити рідну землю! – от гасла, що міцніше за вогонь кохання до любої Летиції, палили його шляхетне серце. І юнак не осів вдома, а пристав до патріотів-повстанців, що на їх чолі станув Паскуале Паолі. Та ж як правдивий лицар несе в похід наймення своєї Дами, поніс у бій нерівний і Карло Бонапарте свою любов до Летиції. У вогні сутичок його кохання окріпло, зросло й звалило перешкоди, які – звичайна річ! – батьки Летиції ставили на шляху молодій парі.

Вічна, прастара тема – «батьки і діти»! Природно, що старші вже батьки Летиції були проти повстань, як проти «божевільної мрії», що, на їхню думку, ніколи не могла здійснитись, як не могла вже ніколи знову повстати «незалежна» Корсика. Тому, коли Карло й Летиція побралися, батьки знайшли інший шлях відвернути своїх дітей від «шаленої ідеї»: впорядили молодятам добре господарство. Шмат родючої землі, винниця, гроші – все, потрібне для спокійного добробуту на своїй власній землиці, хоч і не на своїй корсиканській, віддано в розпорядження молодих людей. Та не довго їх те все бавило. На перший заклик Паолі покинув Карло «і ставок, і млинок» і подався до міста Корті, де гуртувався головний повстанчий осередок. Тут Карло став найближче до ватажка як його ад’ютант і крок у крок слідкував за вождем.

І Летиція йде до чоловіка, у військо, та ще й не сама, а з малою дитиною. Там бере пряму участь у боях як вояк і несе всі тягарі повстанчого життя.

Злидні, скрута, невдачі… На початку повстанців розбито. Але не переможено, бо ж вони знову відважно йдуть на бій. Але ворог дужчий: він вибиває їх із Корті й придушує рух.

Летиція, що сподівається другої дитини – Наполеона, тікає вкупі з іншими з місця поразки. Криється в печерах, ховається в горах, в ущелинах, у диких хащах. Нарешті, через протекцію друзів, дістає вся Бонапартова родина дозвіл вернутися до Аяччіо. Квапляться, бо Летиції надходить пора. Та ж при переході гірської річки, Ліамонте, що саме казиться в повіні, Летицію зриває вода з коня й несе у вир. Та ж Летиція, що, не зважаючи на свої юні роки, вже не раз заглядала у вічі смерті, не розгублюється, не лякається, зробивши надлюдські зусилля, виривається з обіймів приливної хвилі й врятовує своє життя та життя будучого імператора чужої їй Франції.

Року 1793 Корсику захоплюють англійці, й Летиція мусить втікати. До року 1799 проживає вона в Франції, в Марсейлі, аж поки нарешті Наполеон кличе її до Парижу. Та напочатку обставини, в яких перебуває майбутній володар Европи, не були дуже блискучі. Наполеон має великі плани й надії, але чималі й злидні. Бо ж факт незаплаченого рахунку прачці – Катерині Лефевр – використаний В. Сарду для своєї славної комедії, зовсім не був вигаданий.

З інтронізацією Наполеона-імператора (р. 1804), Летиція дістає титул «Матери його величности» й «апанаж» – міліон франків річно. Але вона мала час довідатись про ціну гроша й не дуже розкидає отой свій «апанаж»…